Версія для друку Версія для друку

Василь Химишинець: відродження імені

Тримаю в руках видану наприкінці минулого року видавництвом «Timpani» поетичну збірку Василя Химишинця «А сонце струшує проміння», і поринаю в спогади. Знаю його вже майже піввіку, з того часу як ми працювали в районках. Він – у хустській, що претензійно називалася «Ленінська правда» , а я – в іршавському «Новому житті», що зберегло свою назву й понині. Наші райони тоді дружили, міцна дружба зав’язалася й між журналістами Хуста й Іршави. Чи не кожного кварталу ми зустрічалися, вели неформальні розмови, що називалося обміном досвіду. Василь серед хустян відрізнявся всім: високим зростом, ерудицією, логікою суджень, а ще тонким ліризмом і винятковою людяністю.
Народився він у Липецькій Поляні, що відразу за Довгим, якщо їхати на Хуст, нині входить до складу Довжанської ОТГ. Середню освіту здобув у найпрестижнішому на той час навчальному закладі області – Хустській школі-інтернаті. Випускники дітища незабутнього й легендарного директора закладу Івана Мечули з першого разу вступали в будь-які вузи. Так було і з Василем. Юний поет, який уже тоді заявляв про себе, став першокурсником факультету журналістики Київського державного університету.
Студентські роки – то окремий і дуже помітний не просто штрих, а справжня карма в його біографії. Закінчилася хрущовська відлига, суспільство щораз предметніше почало відчувати повернення до сталінізму, в Україні настав час так званого «маланчукізму» (за призвіщем секретаря компартії України з питань ідеології). Київський університет у всі часи був оплотом демократії, тож коли в Чехословаччину ввели радянські війська для придушення демократичних процесів, викладачі та студенти висловили рішучий протест. Спецслужба із трьох літер швидко розібралася в ситуації. Найбільш активних звільнили й судили, інших – перевели на роботу у тайгові виші. На всіх помічених у бунті завели кримінальні справи, котрі вже не закривали до розпаду тоталітарної системи.
Ось у яку круговерть потрапив юнак із тонкою ліричною душею, яка тягнулася до світлого, вільного, а навкруги панувала сірість, суворо регламентовані ідеологічні маркери. Він намагався вирватись із цього замкнутого кола. Завів дружбу з дисидентами, читав підпільну літературу, і, звичайно, не полишав творити поезію.
Але «творчістю» займалися й спецслужби. Так із його «гріхами» політичного відтінку перекочувала з Києва на Закарпаття, де він почав працювати після закінчення вузу.
Енергії у Василя вистачало і на роботу й на поетичну творчість, очолював ще й літстудію при райгазеті, був неодмінним учасником усіх зібрань творчої молоді при обласній письменницькій організації, де його завжди виділяли в позитивному плані такі метри красного письменства як Іван Чендей, Михайло Томчаній, Юрій Керекеш, Володимир Ладижець, Юрій Шкробинець, Василь Вовчок, Петро Скунць, Василь Поп.
Свої поетичні твори Василь Химишинець друкував у республіканських та обласних виданнях, у колективних збірниках видавництва «Карпати». Підготував власну збірку поезій, але вона в радянські часи так і не вийшла. Легко здогадатися чому.
Отже, його перша книжка «Розвидень» видана власним коштом, появилася тільки 1992 року. Між іншим, на цей час Василь Химишинець не працював уже в журналістиці. Його повзучим методом вичавили звідти спецслужби ще тоді, коли вони ще були в силі. У передмові до книжки «А сонце струмує тепло», поет Василь Густі справедливо зазначає: «На жаль, людська радість і щастя – квіти, що відцвітають дуже швидко. У долі й у творчості Василя ця істина знайшла немилосердне підтвердження. Після успішних дебютів, вдалого утвердження в літературі, журналістиці, громадсько-культурному житті, насунулись грозові хмари, які вдарили нищівним градом. Вісімдесяті роки минулого століття для творчості інтелігенції України були непростими. Відповідні служби компартійного режиму намагалися зупинити колесо історії. Як завжди в їх жорна потрапляли молоді , талановиті особистості».
А нова книжка поета справді сонячна, як і її назва. Хоча на його долю і випало багато дуже складних і трагічних випробувань, це не торкнулося струн його душі, внутрішнього сонця. Книга засвідчує, що і в поважному віці можна випромінювати добро, радість і щастя. А впереміж із життєвим досвідом, спостережливістю його рядки стають справжніми шедеврами. Всіма засобами він стоїть на боці правди, справедливості, чесності. Його обурює те, коли «навіть совість йде на торг» (Молитва поезії).
Чимало поезій у збірці присвячено Києву, бо столиця України для поета – любов всього його життя. Про це місто написано багато, але В.Химишинець зумів висловитися оригінально й талановито в поезії без заголовка: «Київ – красень злоточолий в білих гейзерах каштанів».
А взагалі книга складається із чотирьох розділів. У першому – «Березневі зарубки» вміщено громадянську й пейзажну лірику, в другому – «Серпневі спомини» поет віддає шану нашій історії й постаттям, які залишили великий слід у літературі, третій «Низанки» засвідчує велику поетичну майстерність автора в дрібках-мініатюрах, четвертий складають поеми.
Нова книга засвічує що В. Химишинець – поет сучасний, який реагує на всі суспільні виклики, військові події на Донбасі. Він був у Торезі (тепер Чистякове) у 2014 році й на власні очі бачив трагедію, яка спіткала цей край і як молитву промовляє у своїй поезії «Серпневий поклик»: «О, темна сило, не карай в бою мою Вкраїну-матір», а поему «Танець навколо вогню» починає словами «Донбасе рідний, ти мій біль, за тебе знову йду у бій», а потім картає тих, хто довів до цієї безглуздої війни:
Де поділися нардепи?
Повтікали у вертепи!!!
Дерибаном все віддали,
Рідну землю розпродали…
Як нам бути, як нам жити –
Не турбуються мужі.
У розмові з давнім своїм другом я запитав його, як вдалося видати книжку, адже тепер це дороге задоволення, а в нього – тільки пенсія по інвалідності, а в дружини – трудова.
− Допоміг мені в цьому один хустянин – Михайло Рівіс, який до минулої осені був головою облради і посприяв по програмі підтримки видань творів закарпатських авторів, − каже Василь Васильович. – А ще я дуже вдячний поету Василю Густію та дружині Олені Іванівні. Тільки їх підтримка й наполегливість стали запорукою виходу книги в світ. Шкода тільки, що тираж її обмежений.
В.В. Химишинець понад двадцять років ніде не друкувався, хоч писав і пише багато, тому вихід у світ його другої поетичної книги – знакова для нього подія, ніби заново відродилося його ім’я в літературному середовищі, де він займає своє гідне місце.

Михайло ЦІЦАК,
Іршава – Липецька Поляна – Імстичово.

Ваш отзыв

Ваш коментар