Версія для друку Версія для друку

Нотатки майстра депіляції

2020 рік. Літо. Червень. Карантин. Я отримала диплом бакалавра. Хоча святкової церемонії через пандемію не було, я щаслива поверталась додому з Ужгорода, ще не знаючи, що документ – це далеко не гарантія роботи. У той момент, разом із щастям, було якесь відчуття пустоти. Уже не треба ходити на пари, готуватися до сесії, вчитися ночами. Усе в мить скінчилося, усе позаду… Я, навіть, до кінця не розуміла ким хочу бути. Бо за чотири роки навчання тисячу разів засумнівалася у правильності вибору професії. Найбільше на це вплинуло те, що заняття в університеті були зовсім не такими, якими я їх уявляла. Відсутність технічного забезпечення, байдужість деяких викладачів, система бакшишу – різко опускають тебе з неба на землю… Тоді, повернувшись з речами в рідну Іршаву, я почала шукати роботу.
Історія з курсами депіляції сталася зовсім випадково. Сидячи за кавою з подругою, щось таке спало на думку. А чому б ні? Чого б не спробувати? І я одразу почала шукати студії і обирати викладача. І обрала. До початку занять довелося чекати півтора місяця, і ці дні, здавалося, тривали вічність. Дуже вдячна своємо чоловікові, який мене тоді підтримав. Батькам, які оплатили навчання і ніколи не казали: «Навіщо тобі це? У тебе ж є диплом». Я з великим ентузіазмом йшла вчитися, ще до курсів почала читати вдома спеціалізовану літературу, варила пасту вдома, практикувалася на собі. Три дні в Мукачеві пройшли легко і швидко, в одну мить. І такий жаданий сертифікат у мене в руках. Уже через декілька днів я працювала в салоні. Завжди вважала, що робота з людьми важка, бо всі ми різні і до кожного треба знайти підхід. Було різне: довга тривалість роботи, бо ще було недостатньо практики, неідеальний результат, біль в спині та руках. Траплялися й казуси, які зараз здаються смішними, а тоді були для мене справжньою трагедією. Пам‘ятаю, одного разу випадково пролила трохи воску дівчині на волосся. Ой, як я тоді хвилювалася, навіть більше, ніж сама клієнтка. Усе закінчилося добре. Дівчина сама виявилася майстром сфери краси, тому розуміла, як це важко починати. Пройшов місяць-два. Я набралася досвіду, збільшила швидкість та якість роботи і вирішила, що настав час рухатися далі. Знайшли приміщення, і разом з подругою відкрили свою студію. Це був досить ризикований крок, бо не мала ще сформовану клієнтську базу, карантин теж вніс свої корективи. Були люди, які перестали приходити через зміну локації, проте були й ті, що залишилися зі мною. З часом почали з‘являтися нові дівчата, приїжджали з різних сіл Іршавщини.
Були різні труднощі, вони є і зараз. Проте, я ніколи не пожалкувала, що так вчинила. Зараз уже місяць я працюю в редакції, а депіляція – це моє хобі, робота для душі. Тому, займайтеся тим, що вам подобається. Не бійтеся вчитися чогось нового, не зважайте на думку оточуючих. Я завжди кажу, що краще зробити і пошкодувати, ніж, навіть, не спробувати і потім жаліти. Життя занадто коротке, щоб витрачати його на речі, які не приносять задоволення.

Богдана РЯБЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар