Версія для друку Версія для друку

Коли багатство не в роках…

Саме так можна сказати про відомого українського фольклориста, літературознавця, шукача духовних скарбів давнини і сьогоднішніх цінностей Івана Хланту з Ужгорода. Незважаючи на поважний вік, своє багатство бачить у народнопоетичній творчості. Його ім’я вже давно стало знаним не тільки на теренах України, а й далеко за її межами − на Пряшівщині, у Кошицях (Словаччина), в Сату-Маре, Банаті, Бухаресті (Румунія), Новому Саду (Сербія), а також у прикордонних регіонах Польщі, Угорщини та США і згадується серед найвідоміших, найяскравіших і поважніших постатей – Петра Лінтура, Федора Потушняка, Володимира Гнатюка, Василя Гренджі-Донського… З-під пера Івана Васильовича вийшло в світ понад 100 книжок. Його творчість багатогранна і всеохоплююча. Він пише статті літературознавчого, мистецтвознавчого, педагогічного і публіцистичного характеру, успішно займається бібліографією творчості письменників Закарпаття.
Вперше доля звела мене з І.Хлантою понад тридцять років тому. І навідався він у місто над Іршавкою не з пустими руками – із дарчим підписом він вручив мені свою книжку «Літературне Закарпаття у ХХ столітті» (1995 -967 стор.). Там було вміщено короткі бібліографічні дані і про письменників Іршавщини – Федора Потушняка, Юрія Мейгеша, Степана Жупанина, Федора Зубанича, Юлію Зейкан і майже маловідомих тоді поетів Василя Кузана з Довгого і Марину Михтонюк з Імстичова (тепер це відомі особистості). Зустріч запам’яталася ще й тим, що на відміну від інших майстрів пера, майже не вживав спиртне, мотивуючи це тим, що в нього попереду ще багато роботи. Уже з роками я зрозумів, що ця людина й справді дуже зайнята, постійно в творчому пошуку. Коли б йому не подзвонив, завжди у трудах. А інколи візьме слухавку дружина і каже, що наразі його немає вдома: чи то пішов у видавництво, чи на зустріч із читачами у обласну бібліотеку, або на радіо чи на телебачення. День розписаний із самого ранку до пізнього вечора. А в неділю чи релігійні свята обов’язково знайде час піти до церкви, помолитися Богу, попросити у нього снаги і здоров’я, щоб мати силу ще багато літ творити на користь літератури рідного краю. І Господь допомагає йому в цьому.
Відомий закарпатський поет Василь Густі назвав його «вродженим скарбошукачем». І тут же додав: «Всевишній щедро обдарував його рідкісним талантом – шукати і знаходити у глибинах часу перлини народної творчості: пісні, казки, легенди… Для цього Бог наділив його невтомною працьовитістю, мудрістю, самовідданістю, силою духу і мужністю. Іван Хланта з великим усвідомленням і відповідальністю прийняв ці Божі Дари. Із ранньої юності й донині він з гідністю виконує важкі, але божественні обов’язки скарбошукача. Він уже десятки літ дбає про те, щоб у вирі часу не загубилися створені народом духовні набутки у різні вже новітні історичні періоди.
Крім того, що Іван Хланта майже щороку видає одну – дві книги, навідується у найвіддаленіші куточки нашого краю, щоб зустрітися із носіями народної творчості. У 2005 році став ініціатором створення у рідному селі Копашново Хустського району народного літературно-мистецького музею. У ньому міститься найповніше зібрання духовних надбань Срібної Землі. Музей уже став однією із родзинок Закарпаття, куди охоче навідуються туристи майже з усіх куточків України, а також із-за кордону. Свого часу на запрошення Івана Васильовича там побували журналісти Михайло Ісак, Василь Кузан, художник Василь Ловска та автор цих рядків. В.Ловска подарував фольклористу його портрет, який зберігається у музеї дотепер. А ми залишили у «Книзі відгуків музею» такі слова: «Думаємо, що учні всієї великої України заздрять учням Копашнова тільки тому, що тут є унікальний музей, який дає можливість знайомитися з усім розмаїттям нашої літератури – духовним багатством нашого народу».
Привертають увагу відвідувачів картини, рушники, скатерті, серветки, які осяюють приміщення.
Музей популяризує твори письменників серед різних груп читачів, проводить читацькі конференції, зустрічі з письменниками, художниками, діячами літератури та мистецтва, конкурси на краще читання поезій, літературні вікторини, літературно-музичні свята, літературні висновки. Особливо активно популяризує твори письменників-лауреатів Шевченківської премії − Івана Чендея, Петра Скунця, Дмитра Кременя, Петра Мідянки та Мирослава Дочинця.
− Крім експонатів, підготовлено понад сто папок із статтями, опублікованими у газетах, у яких розповідається про життя і творчість письменників, композиторів, художників та інших культурних діячів нашого краю, про народні звичаї, обряди,− каже Іван Хланта,− Із цим величезним фактичним матеріалом можна ознайомитися відвідувачам музею, його використовують учителі у навчально-виховній роботі.
Іван Хланта пішов далі:зібрані матеріали та відвідувачі музею надихнули його написати й опублікувати книжку «Літературно-мистецьке життя Копашнова». У ній на 856 сторінках ідеться про тих представників літератури, культури й мистецтва, які відвідали музей і виступили перед учнями та вчителями в актовій залі школи. Це були не тільки письменники нашого краю, а й побратими з інших областей України, діаспори, прикордонних регіонів сусідніх із Закарпаттям країн. Скажу більше: експонати музею постійно поповнюються. Кожен письменник має за честь і обов’язок подарувати музею свою нову книгу. Музей протягом невеликого відрізку часу перетворився в унікальну книгозбірню, якою зацікавилися вчені Ужгорода, Львова, Києва та інших наукових центрів України.
Біографія Івана Васильовича тісно пов’язана також із Іршавщиною. Він підготував до друку і видав книги колишньої директорки Чорнопотіцької ЗОШ І-ІІІ ступенів Маргарити Фегер, фундаментальні збірники народних пісень, які співають у Арданові «Ой видно село» та «Пісні Іршавщини». Над ними фольклорист працював десятки літ. Треба було не лише їхати у найвіддаленіші населені пункти, зустрічатися з оповідачами, а й усе почуте занотувати, записати на диктофон, розшифрувати, щоб потім донести до читача. Фольклорист вкладає титанічну працю, щоб зберегти пісенні тексти для теперішніх і майбутніх поколінь. Він гордиться тим, що продовжує традиції Панаса Мирного та Івана Білика.
Щоразу, буваючи в обласному центрі, зустрічаюся із Іваном Васильовичем. Від нього завжди можна почерпнути багато цікавої і корисної інформації. Та найбільше душу гріє те, з якою радістю він розповідає про свою велику хлантівську родину. Разом із дружиною, Марією Василівною, яка десятки літ присвятила бібліотекарській справі, виростили і виховали трьох дітей, дочок − Лесю, Марину і сина Романа. Уже мають семеро онуків і правнука Сашка. І майже всі вони пішли у дідуся і бабусю – люблять читати книги. А це найбільше радує їх. Бо книга уже давно ввійшла у їх життя. Удома уся квартира забита книгами. Хоча, скажу по секрету, Іван Васильович користується смартфоном. Аякже, без цивілізації у теперішні часи не можна.
Із ювілеєм Вас,Іване Васильовичу!

Василь ШКІРЯ,
фото Василя ЛОВСКИ.

Ваш отзыв

Ваш коментар