Версія для друку Версія для друку

У лікарні, як на фронті

Мені вже скоро 80 років. І нам з дружиною Юстиною вперше, за направленням чудового сімейного лікаря Віри Юріївни Ціхоцької довелося лікуватися в терапевтичному відділенні Іршавської лікарні. І на диво, ми потрапили до лікаря від Бога, колишньої учениці моєї дружини, відмінниці навчання Віри Юліївни Маргіти-Ігнатко. Вона була наполегливою у навчанні, тому і закінчила Білківську середню школу із золотою медаллю.
У ті далекі часи простому колгоспнику важко було вивчити своїх дітей, дати їм вищу освіту. А якщо це ще й багатодітна сім’я, тим більше і мріяти не було про що.
Це було в далеких, на початку 80-х роках. Батько Віри – Юлій Ігнатко, працював у колгоспі їздовим. Якось на полі він підійшов до мого батька, Юрія Юрійовича, і сказав, що його донька закінчила школу і дуже хотіла б стати лікарем. Вже на другий день, ми з батьком були у ректора Ужгородського державного університету, з бланком народного депутата Верховної Ради СРСР. Ректор поважно підвівся з-за столу і радо нас прийняв.
− О, Юрію Юрійовичу! Якими путями до нас?
− Та ми б хотіли мати свого доброго лікаря. Маємо здібну випускницю, з бідної родини.
− А в чому справа? Коли просить наш депутат та ще й двічі Герой.
Бачимо, в кабінеті появився декан медичного факультету.
Так наша Віра Юліївна пройшла співбесіду, з відзнакою закінчила медичний факультет. Стала лікарем. І як відмінниця навчання була направлена на роботу в обласне лікувально-санаторне управління (лікарню обкому партії та облвиконкому − так називали цю установу в ті часи). Головним лікарем закладу була терапевт вищої категорії Ельвіра Степанівна Туряниця.
В цьому закладі Віра Юліївна пропрацювала чотири роки. Набралася певного досвіду. Тут поряд з нею працювали відомі лікарі, надавали консультації професори і доценти медфаку, проходили практику студенти.
Із обласного центру Віра Юліївна повернулася працювати на рідну Іршавщину і вже більше 30 років працює в районній лікарні, завідує терапевтичним відділенням.
Під час пандемії у відділенні, як на фронті. Тут 55 лікарняних ліжок, а на даний час лікується 65 хворих.
За два тижні мені довелося побачити на власні очі, яких важких хворих доводиться лікувати Вірі Юліївні і її медичному персоналу.
Ось привезли хворого з Малої Розтоки. Діагноз – двостороннє запалення легенів, вода в лівому боці. Не дає дихати. Вже на четвертий день Віра Юліївна домоглася, що пацієнту стало краще.
Майже в кожній палаті лежать хворі з підключеними апаратами кисню.
Віра Юліївна очолює колектив справжніх професіоналів.
Хворі щиро вдячні тим, хто вже майже рік працює в умовах пандемії. Це – В.В.Горзов, С.А Гаджега, А.В.Гергель, В.І.Половка, Т.В.Петровці, А.О.Андріцьо, С.Й.Зілинець, Т.А.Шутка, Г.М.Бровдій, О.А.Білогорка, Л.Ю.Химинець, Л.В.Марко, О.В.Фельцан, С.В.Ковач, М.М.Митровцій, Н.Є.Ластівка, О.І.Бряник, Я.І.Щока, В.С.Химинець, А.А.Касенюк, М.Д.Осуська, С .Ф.Загородня.
Уже впродовж кількох років відділення, яке очолює Віра Юліївна – серед кращих в області. Добре відгукуються про неї в обласному центрі. Якщо хворого лікувала вона, то діагноз обов’язково підтвердиться. А це вже висока оцінка. Справжній професіонал. Таких би нам побільше лікарів. Віру Юліївну часто викликають на допомогу і в інші лікарні області. За моє перебування на лікуванні вона двічі виїздила до Берегівської районної лікарні.
…А тепер про події 13 березня, свідком яких я був. До Іршавської районної лікарні, зокрема на третій поверх терапевтичного відділення, навідалися так звані «журналісти» зі Львова. Без дозволу завідуючої, Віри Юліївни ,вони увірвалися у відділення і почали нишпорити по палатах, де лежать важкохворі.
Ось заходять в палату, де лежить моя дружина Юстина і ще двоє важко хворих із підключеними апаратами кисню. Фотографують. Один з них підходить до моєї дружини, надіває на палець пульсоксиметр і питає:
− Ви хто будете?
−Я – вчителька-пенсіонерка.
−У вас рівень кисню у крові 97 процентів. Вам кругом школи бігати, а не лежати тут!
Боляче стало на душі моїй дружині. Вона, важкохвора, у такому поважному віці лежить у лікарняному ліжку, молить Бога, щоб видужати і повернутися живою і здоровою додому, а вони просто кепкують з неї, насміхаються. Страшно стало на душі за нинішнє молоде покоління. Невже такі бездарі будуть управляти світом? Що на нас чекає у майбутньому?
Та світ не без добрих людей. У палату ввійшов Кротонової статури чоловік − Володимир Сідор і спокійно, без зайвої метушні, видворив хуліганів за межі відділення. Хворі з полегшенням зітхнули, і побажали добродушній людині міцного здоров’я і довгих років життя за те, що він прихильно поставився до них.
Того суботнього дня двічі навідувався в відділення з комісією і головний лікар закладу Сергій Васильович Караслай. Не було такого дня, щоб він не цікавився станом здоров’я хворих, зокрема, терапевтичного відділення. Найперше, велике спасибі йому за те, що і в цих складних умовах зумів зберегти Іршавську лікарню від закриття. А то де б ми, прості люди, лікувалися?

Петро ПІТРА,
пенсіонер, с. Білки

Ваш отзыв

Ваш коментар