Версія для друку Версія для друку

Назавжди у обраній професії

Своє життя Ганна Іванівна Кравчук з Іршави присвятила бібліотечній справі. Понад сорок років вона пропрацювала у відділі обслуговування районної бібліотеки. Заклад культури, де роками зберігаються і видаються відвідувачам книги для читання, став її другою домівкою. Сюди вона завжди приходить з радістю, бо знає, що на неї чекають вдячні читачі. Про кожного з них може говорити годинами, бо під час зустрічі у читальній залі доводиться подовгу спілкуватися, рекомендувати і підбирати для того чи іншого відвідувача відповідну літературу, давати дружні поради. Традиції не міняються: найбільше серед читацького загалу школярів, у вихідні дні навідуються студенти вузів і середніх спеціальних закладів, чимало серед любителів книги і людей пенсійного віку. А є серед читачів і такі, які займаються науковою роботою. Як то кажуть, кожному своє.
− Приємно зустрічатися з колишніми абонентами бібліотеки, які вже чогось досягнули в своєму житті. Серед них є і освітяни, і медики, і будівельники, і фермери, і бізнесмени, і інженерно-технічні працівники, і художники, і поети, − не без гордості каже Ганна Іванівна. − А є і такі, які присвятили своє життя бібліотечній справі. Багато з них приводить у бібліотеку вже своїх внуків. На моїх очах виросло кілька поколінь.
Народилася Г.І.Кравчук у місті над Іршавкою у простій звичайній родині. Змалечку допомагала батькам, любила поратися по господарству, а пізно ввечері сідала за книги. Вона не тільки готувала домашні завдання, які давали вчителі, а й любила прочитати улюблену книжку просто для себе, для душі. У дитинстві це були казки, а коли вже підросла – тягнулася до літератури, якою захоплюються вже більш дорослі хлопчаки і дівчатка. Це були книжки про кохання, різні пригоди, фантастику, розповіді про відомих людей. А ще постійно дружила із пресою. Серед улюблених видань – районна газета «Нове життя».
Тому, напевне, не випадково Ганна Іванівна після закінчення Іршавської середньої школи №1 вступила на навчання до Хустського культурно-освітнього училища. Вирішила стати бібліотекарем. І не помилилася у виборі професії. Сюди на зустріч із студентами часто навідувалися закарпатські письменники Василь Вовчок, Петро Скунць, Іван Чендей, Іван Долгош, Василь Вароді, Василь Кохан… Вони не просто виступали, розповідали про своє життя-буття, а й дарували навчальному закладу свої книги.
Уже коли Ганна Іванівна працювала в читальній залі Іршавської районної бібліотеки, продовжила цю добру справу. Вона організовувала зустрічі найчастіше із вихідцями нашого регіону – лауреатом Всеукраїнської премії імені Лесі Українки Степаном Жупанином, відомими українськими письменниками Юрієм Мейгешом, Іваном Петровцієм, Василем Кузаном, Іваном Шмулигою, Оксаною Фулиткою. Водночас запрошувала вона і лауреатів Шевченківської премії Мирослава Дочинця і Петра Мідянку.
Ганна Іванівна охоче згадує тих, з ким доводилося свого часу працювати. Завжди прикладом служила для молодих Марія Антонівна Ряска. У неї вчилися, як треба бережно ставитися до читача, уміти знайти підхід до нього. А для цього й самому слід багато читати, щоб знати, про що пише той чи інший автор.
На даний час у неї на дорослому абонементі 1547 відвідувачів. Серед тих, хто активно навідується у бібліотеку – Галина Лупак, Василина Вірста, Василь Матішинець, Оксана Матішинець, Марта Скоблей, Василь Скоблей, Антоніна Чийпеш, Богдан Рацин, Марина Алмашій, Іван Харочко… Вони не тільки поділяться думкою про прочитане, а й розкажуть, що нового, які проблеми доводиться вирішувати в цей непростий час. Особливо боляче слухати пенсіонерів, які жаліються на високі тарифи на газ, електроенергію і воду, розповідають про свою долю, про те, що десятки літ довелося працювати на промислових підприємствах Іршави, а пенсії катма. І сама Ганна Іванівна не може похвалитися зарплатою, якої ледь вистачає на прожиття. Хоча усе своє життя на культурно-освітній ниві присвятила вихованню підростаючого покоління.
Г.Кравчук не без гордості показує матеріали про проведені свого часу у читальній залі заходи. На очах з’являються сльози, коли говорить про книжкову виставку «Обереги мої рушникові», яка складалася з багатьох підрозділів. Серед них – «Розстеліть мені, мамо, рушник, про який лиш у пісні співають», «Хліб і сіль на нього кладу, як велять нам прадавні звичаї», «На рушнику барвисті узори долі, радості й журби» та ін.
− Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здібний і обдарований, − каже Ганна Іванівна. − Тож хіба можна уявити батьківську хату без прикрас, вишиванок і рушників, витворів народного мистецтва. Біля виставки проводилися бесіди і бібліографічні огляди. Відвідувачі не тільки знайомилися з книгами, представленими на виставці, а й ділилися своїми особистими роздумами. Воістино: без рушника, як і без пісні не обходяться ні день народження, ні одруження людини, ні ювілейні урочистості. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб беріг сина від лиха. А весільний рушник дівчина готувала сама. Надовго запам’яталися відвідувачам і книжкові виставки «Небесна Сотня воїнів Майдану», «Соборна мати Україна – одна на всіх, як оберіг,» «Володар Карпатської України», «Краю мій лелечий», «Поезія єднає серця», «Український книгосвіт», «Бібліоподорож містом», «Літературний калейдоскоп», «Невтомний трудар культури» до 75-річчя від дня народження нашого відомого земляка Василя Кобаля, «Нові імена в українській літературі», «Український книгосвіт», «Мій рідний край – життя мого перлина», «Іршавщина багата на таланти», «Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя» та ін.
Свого часу на районний відділ культури виділялися чималі кошти не тільки для придбання у бібліотеки нових книжок українських та зарубіжних письменників, а й на періодичну пресу. Відвідувачі мали можливість у читальній залі ознайомитися із підшивками газет «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Культура і життя», «Літературна Україна», «Експрес», «Закарпатська правда», «Новини Закарпаття», «Срібна земля». На видному місці була і районна газета «Нове життя», яка зачитана майже до дірок. Журналісти місцевого видання також часто запрошувалися на різні зустрічі у читальну залу.
Незважаючи на Інтернет, бібліотеки продовжують вабити читачів. Багато відомих письменників і журналістів висловлюються саме за друковані видання − паперові книги, газети і журнали, які пахнуть фарбою. До них більше довір’я.
− Майбутнє бібліотек, − каже Ганна Іванівна, − у багатстві, новизні, якості сервісу. Сучасні читачі (особливо школярі і студенти) комп’ютерно грамотні, оснащені мобільними телекомунікаційними приладами. Дистанційне обслуговування стає визначальною рисою бібліотек, інформаційного середовища.
Звісно, у недалекому майбутньому основні масиви інформації будуть вироблятися і функціонувати на електронних чи тих, які їх замінюватимуть, носіях інформації. Звідси випливає висновок, що бібліотека, щоб виконувати своє родове призначення, повинна перетворитися на різновид медіатеки, збирати і використовувати інформацію на всіх носіях, старих і нових, сьогоднішніх і тих, що будуть.
Оновлення інформаційного простору призвело до відповідних змін у суспільному світогляді. Це, в свою чергу, становить нові вимоги до інформаційних джерел, якими є бібліотечна установа. А Ганна Іванівна радіє з того, що вона присвятила їй все своє трудове своє життя.
Г.І.Кравчук повсякчас залишається відданою обраній професії. Своєю працею заслужила найвищої похвали. Про це свідчать десятки й сотні відгуків вдячних читачів, щирі слова поваги колег, усіх, хто хоч раз побував у читальній залі. Незважаючи на те, що вона простий бібліотекар, її по праву можна назвати творцем сучасності і берегинею вічності.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар