Версія для друку Версія для друку

Добре там, де нас нема. Або що на вас чекає в Чехії?

Чехія давно вже завоювала прихильність українських заробітчан. Вона близько розташована, зацікавлена в закордонних працівниках і пропонує непогану заробітну плату. Таку роботу люди часто розглядають, як тимчасовий етап у житті, проте на практиці нерідко все виходить по-іншому. Повертаючись додому, багато хто просто не знає, що робити далі і звикає до заробітків, як до стилю життя… А яким досвідом можуть поділитися наші іршавчани?
Діана, 24 роки: «Уперше опинилася в Чехії через навчання. Було важко, залишатися там я не хотіла. Поїхала до родички в Прагу, яка через знайомого знайшла мені роботу. Оскільки в мене залишалися документи, за якими я могла перебувати за кордоном ще 6 місяців – захотіла спробувати, не з пустими ж руками їхати додому, подумала я. Знайшлася робота в нічну зміну прибиральницею в банку. Було важко, працювала від 6 вечора до 5 ранку, далі їхала додому, лягала спати, прокидалася і знову те ж саме. До плюсів таких заробітків можу віднести те, що ти подорожуєш, бачиш нові цікаві місця й маєш дохід.
Декілька років потому, я вийшла заміж, народила донечку. Чоловік постійно їздив за кордон, аби забезпечити сім’ю. Важко залишатися вдома на самоті з маленькою дитиною, яка майже не бачить тата, бо той завжди працює… Навіть не знаю, чи буду їхати ще в Чехію в майбутньому. Хочу спробувати себе в Україні, і вже почала потихеньку відкривати свою справу. Не знаю як обернеться життя, якщо доведеться – поїду, нічого страшного в цьому немає. Там дуже багато гарних місць, у які неможливо не закохатися. Краса Праги дійсно зачаровує. Всюди чистота, навіть у міському транспорті, чи на вулицях міста. Привітні люди, яким не важливо чи ти прибиральниця, чи директор банку, вони, все рівно, скажуть тобі: «Dobri den».
Олександр, 23 роки: «У 18 років я вперше поїхав у Чехію, щоби заробити грошей. Сам не знаю, як так склалося, ми всією сім’єю якось вирішили і все. Працював на будівництві, був різноробочим. У один день мені просто набридло носити відра, бо було дуже важко. Я взяв інструмент і штукатурив, поки всі відпочивали. Працював і в обідню перерву, робив усе для того, щоб якнайшвидше навчитися. Коли майстри побачили, що я все вмію, дозволили виконувати іншу роботу – відра більше не носив ніколи.
Важливо завжди обирати перевіреного клієнта, питати в знайомих. Бо, зазвичай, це як лотерея. Назавжди запам’ятаю свою другу поїздку, де мене майже обманули, проте я одразу зрозумів, що тут щось не так. Були погані умови проживання: нас жило четверо у малесенькій кімнаті, воду можна було кип’ятити лише в туалеті (бо зникало світло через перенавантаження). Серед інструментів для будівництва були лише два молотки, цвяхи, болгарка… До роботи треба було їхати 40 км., і ти сам оплачуєш бензин, магазин був лише за 20 км. Усім пообіцяли різну зарплату, від 90 до 140 крон за годину, що одразу здалося дивним. Вдалося попрацювати лише три чи чотири дні, бо під час роботи я впав з даху і зламав ребро. Пощастило, що повис на великій дошці, бо висота була в два поверхи. Після падіння я близько п’яти хвилин відпочив і продовжив працювати, бо нікому не було діла до мого самопочуття. Ввечері поїхав до магазину, щоб зателефонувати додому. Мама знайшла іншого клієнта, який мав мене забрати. Відпускати додому звичайно ніхто не хотів, а виплачувати гроші тим більше. Я зібрав речі і пішов. Ніч, ліс, зламане ребро, телефон розряджається, документів немає. Виходжу до дороги і чекаю… Чекав десь чотири години, поки мене не знайшли. Тому поки їхати не планую більше, але, якщо доведеться – спочатку триста разів перевірю, переконаюся в людях».
Звичайно, історії бувають різні, як з позитивним досвідом, так і з негативним. Проте, якщо ви вже вирішили їхати на заробітки – враховуйте всі можливі варіанти, щоб не опинитися в неприємній ситуації. Адже, як кажуть: «Попереджений – значить озброєний!».

Богдана РЯБЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар