Версія для друку Версія для друку

Чи перетвориться надія в реальність?

Про проблеми екології у нас нині не говорить тільки дуже й дуже лінивий. Світ уже дійшов до розуміння того, що так далі жити не можна і треба діяти. Бо банальне переведення на модні балачки кисню, якого й так не вистачає, проблеми не розв’яже. Навпаки, сіє зневіру серед небайдужих. На законодавчому рівні звучать тривожні слова у владних кабінетах, а результату – нуль!
Восени і навесні Україну огортає дим, палиться все, що тільки може горіти – торішнє сухе листя і бадилля, поліетилен і пластик. Парадокс – цим займаються навіть науковці всіх рангів і напрямів діяльності, ті ж таки вчителі й викладачі на своїх городах і дачах. Тим часом засміченість лісів, річок, світового океану уже сягає 60%, рівень кисню зменшується, а присутність шкідливих речовин у повітрі збільшується катастрофічними темпами. Особи з туго напханими гаманцями уже позадирали голови і на зоряному небі вишукують планету, яку «ощасливлять» своїм переселенням. І нікому з них не приходить думка в голову: «А, може, вкласти гроші у наведення ладу в своїй хаті?». А ще суворо карати за екологічні злочини. Може тоді з’явиться надія, що ще не все втрачено!
Було б несправедливо стверджувати, що абсолютно нічого не робиться у цьому питанні. У розвинених країнах світу цим питанням увагу таки приділяють. У тій же Західній Європі за екологічні злочини суворо карають, але ті ж європейці не вимагають такого ж суворого дотримання екологічних норм від своїх сусідів. А тому дихають повітрям, отруєним у сусідніх «недорозвинених» країнах, п’ють воду із пластиковим попелом, принесеним із України, яка є унікальною в плані варварського ставлення до природи. Бо у тій же Європі за спалення купки побутового сміття на подвір’ї, палій платить такий штраф, що потім лише думка про це викликає в нього гикавку, а в нас…
Про вирішальну роль бджіл у продовженні життя рослинного світу знають усі. І про те, що після зникнення бджіл, людство вимре з голоду, бо не буде кому запилювати рослини, і про те, що потрібно приймати невідкладні заходи, аби цього не сталося. Стурбовані голоси чути на всіх рівнях, а ось конкретних дій – катма.
Хотілося б, аби пасічники активніше і наполегливіше вимагали від влади суттєвих заходів щодо збереження довкілля і самі були прикладом для наслідування: не спалювали непотріб на власних городах, вимагали цього від сусідів, вели роз’яснювальну роботу серед населення. А ще весною садили скрізь, де тільки можна, акацію, липу, берегли кожен кущик, деревце, навіть якщо вони ростуть у не зовсім зручному місці, бо вони пом’якшують спеку, а ще виробляють кисень, якого на планеті усе менше і менше.
Отож, якщо всім разом постаратися, може надія втілиться в реальність? Бо залежить це від нас усіх.

Юрій САМОРИГА,
пасічник.

Ваш отзыв

Ваш коментар