Микола Сочка – добре знана в районі людина, дієвий громадський активіст, багаторазовий депутат районної ради, журналіст, організатор спортивного руху, очільник районної організації Народної партії України, заступник голови райдержадмінстрації. Такі послужні сходинки має за плечима нинішній головний газовик, тепер уже треба казати Іршавщини, а не Іршавського району. Взяти у нього інтерв’ю спонукало саме життя, бо в галузі, яку він очолює, проблем назбиралося дуже багато. І всі вони – наші, споживачів газу.
– Отже, Миколо Івановичу, почнемо з того, що Іршавщина, в кінці дев’яностих років двадцятого століття, стала першою в Україні суцільно газифікованою. Цю пальму першості вона утримує й досі. Чи не так?
– Згоден із вами. Справді, років 25 тому Іршавщина нагадувала великий будівельний майданчик по газифікації. Всюди створювалися тимчасові кооперативи, ініціативні групи, які оббивали пороги владних та газопостачальних установ добиваючись газифікації того чи іншого населеного пункту. Той всенародний ентузіазм увінчався успіхом. У цьому була зацікавлена й тодішня влада, бо збирала для себе політичний капітал. Пам’ятаєте низку урочистостей по наших селах з приводу запалення газових факелів та побутових приладів? Влаштовувалися пишні гостини на котрих поруч із простими людьми були представники влади з Іршави, Ужгорода й нерідко й Києва. Здавалося, що повернулися радянські часи, де улюбленим гаслом було: «Народ і партія – єдині!». Ця ейфорія тривала аж до завершення робіт і влада справді ніби стала ближчою до людей. Пам’ятаємо, що головний спонсор і організатор газифікації району Віктор Медведчук на чергових виборах депутатів парламенту одержав рекордну кількість голосів виборців. Але, дивлячись на ту метушню з газифікацією з позицій нинішнього дня, мусимо констатувати: тоді було допущено стільки огріхів, що вони тепер виходять боком і нам, газопостачальникам, і споживачам. Подумайте тільки – всі тоді враз стали спеціалістами з газифікації: копали траншеї, смолили труби, визначали маршрути проходження трубопроводів. Та згодом виявилося, що траншеї, замість 70-90 сантиметрів, у багатьох місцях сягали ледве 50, труби було заізольовано сяк-так, багато з них виявилися некондиційними. Почалися випадки витоку газу, тріщини в погано ізольованих некондиційних трубах привели до того, що в них, замість газу, появилася грунтова вода.
– Всі ці біди ви вважаєте наслідком поспішності й, так би мовити, «політичної доцільності»?
– Звичайно. Це мені нагадує велику китайську аферу по збільшенню виплавки металу, коли в кожному дворі мали стояти міні-печі для виплавки металу, що з ганьбою провалилася. У нашому випадку теж маємо чимось подібний результат, бо нині вода у газопроводах – звичайна річ і наші спеціалісти не встигають ліквідовувати всі дірки, що є наслідком погрішності ударних темпів масової газифікації. Доводиться замінювати цілі ділянки прогнилих металевих газопроводів на сучасні, поліхлорвінілові. А це чималий обсяг робіт, великі затрати коштів, загострення стосунків між споживачем та постачальником.
– А де ці проблеми дошкуляють вам найбільше?
– Повсюду. А найбільший обсяг робіт по заміні трубопроводів ми провели у Великому Раківці, Імстичові, Ільниці. Щодня наші спеціалісти із служби експлуатації підземних газопроводів обстежують проблемні ділянки. Це дає нам змогу складати перспективні й оперативні плани на усунення витоків газу.
– У споживачів газу склалося негативне судження з приводу того, що підводні газомережі, які вони прокладали за власний рахунок, раптом стали чужою власністю і за це треба платити…
– Згоден з вами і розумію турботу кожного споживача. Але, давайте, підійдемо до цієї проблеми з практичної сторони. Про допущені грубі недоліки при масовій, народній газифікації ми вже говорили. А тепер далі. Ніхто з тих господарів, чиї трубопроводи стали проблемними, не в змозі виправити ситуацію самостійно. Тут мають втручатися тільки спеціалісти. Тож повинен сказати тим гарячим головам, хто так активно виступає проти сплати за постачання газу і перехід усіх газорозподільних трубопроводів у власність єдиної компанії, звільняє вас від сплати за ремонтні роботи будь-якої складності й вартості. Все це бере на свої плечі власник мереж. За іншої ситуації, це лягло б на плечі споживача. Палка, як бачимо, має два кінці. До нас щодня приходять «сердиті» споживачі – скандалять, погрожують, плачуть. Я розумію, що ми – найближчий до споживачів підрозділ великої розгалуженої газомережі. Але ми не встановлюємо вартість як самого газу так і вартість сплати за його доставку. Ми тільки обслуговуємо, ремонтуємо газопроводи, забезпечуємо безперебійне газопостачання. До речі, минулого року завершився монополізм єдиної газопостачальної структури. Тепер їх кілька і ціни в них різні, а газ тече по єдиних трубах. Кожен споживач має право на свій розсуд обирати собі оператора. Але заборгованість за користування газом величезна.
– А яка, конкретно?
– У зв’язку з тим, що оператори в нас різні, я не можу назвати вам точну цифру, але скажу, що загальна заборгованість за споживчий газ у нашій області перевищила мільярд гривень. Велика вона й на Іршавщині, адже маємо понад 25 тисяч споживачів газу різних форм власності. Ми стараємося не підводити споживачів, але чекаємо від них взаємності.
– Дякуємо за розмову!
Думаю, що її варто продовжити. Розпитувати й записувати.
Михайло ІСАК,
Михайло ЦІЦАК
