Версія для друку Версія для друку

Час покаяння, подвигу і молитви

Людина – вершина Божественного творіння. Створена за образом і подобою Божою, вона є вінцем творіння, оздоблена славою і честю. Адам був близьким до Бога і обличчя його світилося, за висловом святих отців Церкви, «сяйвом слави» Небесного Творця.
Споживати плоди від усіх райських дерев, у тому числі й від дерева життя, яке дарувало безсмертя, Бог дозволив людині. Лише плоди одного дерева – пізнання добра і зла заборонив їсти Господь Адаму і Єві. Бо пізнати зло – означає увібрати його в себе й відпасти від блаженства й безсмертя. Бог створив людину вільною, наділивши її розумом і мудрістю та поклав перед її очима життя і смерть. І якщо прабатьки будуть іти дорогою життя, то будуть жити вічно. Але згідно зі своєю волею вони обрали дорогу смерті та позбулися райського блаженства та вічного життя.
Щороку напередодні Великого посту свята Церква Христова згадує подію вигнання прародителів з раю. Для них закрилися двері раю, став сиротою рід людський. Із цього моменту плач Адама впродовж тисячоліть підноситься до неба.
І ось настав цей благодатний час Великого посту, час покаяння, час оновлення нашої душі, час подвигу, молитви, добрих діл. А Господь завжди закликав людство до покаяння і спасіння.
Період Великого посту, в який ми ввійшли – це час покаяння і очищення християнина від усіх гріхів. Саме покаянням виправдався митар, отримала прощення грішниця, покаяння відкрило розбійнику райські двері, покаянням апостол Петро, який відрікся від Ісуса Христа, був пробачений і відновлений в апостольському служінні. І про це говорить нам євангельське вчення. Та й взагалі, в історії Християнської Церкви через покаяння досягли висот святості всі праведники і угодники Божі. Бо без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння – і це є основою духовного життя у всій історії людського роду.
Піст – дар древній, який існує з моменту створення Богом людини. Він постійно оновлюється і розквітає красою усіх християнських чеснот. Піст встановлений Творцем ще в раю, коли Адам отримав першу єдину заповідь: «З дерева пізнання добра і зла не їж». А це «не їж» – узаконення посту і стримування, яке дароване першій людині Самим Богом. Піст і є тими духовними ліками, які зцілюють душу від гріхів, бо «не здоровим треба лікаря, а недужим». Святитель Василій Великий, архієпископ Кесарії Кападокійської говорить, що всі «ми хворіємо на гріх, лікуймося покаянням; а покаяння не дійсне без посту. Через піст шукай виправдання перед Богом.». Подвижник і духовний письменник святитель Тихон Задонський навчає, «що піст є найдавніше установлення Церкви Божої. Свій початок він бере від праотця Адама, від перших днів людського буття. Як наказ про стримування, піст був першою заповіддю Божою і тим самим став основою законодавства Старозавітної Церкви».
Згодом, як видно з біблійної історії, багато найважливіших подій у житті як окремих праведників, так і всього богообраного народу супроводжувалось одноденними та багатоденними постами. Постився праведний Мойсей на горі Сінай напередодні отримання Заповідей Божих протягом 40 днів і ночей. «І був він там з Господом сорок днів і сорок ночей, хліба не їв і води не пив. І написав на таблицях слова Заповіту – Десять Заповідей».
Сам Господь наш, Ісус Христос, починає своє служіння народу у Новозавітній Церкві також сорокаденним постом. Святий євангеліст апостол Матфей пише: «І постив Він сорок днів і ночей, а потім схотів їсти». Святі апостоли, за прикладом Ісуса Христа, важливі справи у своєму апостольському служінні попереджали молитвою і постом.
За вченням Церкви, людина складається з духа, душі і тіла, про що свідчить образ Божий, адже вона створена небесним Творцем, і знаходиться на вершині двох світів – духовного і матеріального. Тому істинний піст повинен мати дві мети: подвиг для тіла і подвиг для душі.
Перед кожним із нас стоїть запитання, як ми можемо доказати свою любов до Бога? Бог дарує всі блага людині, які вона отримує від Нього. І нам немає чого принести Господу, бо все чим володіємо у земному житті, є дарами Божими. Крім нашого бажання бути такими, якими Господь завжди хоче бачити нас. Творець хоче, щоб ми любили Його, і любили свого ближнього, як самого себе. І цієї жертовної любові до Бога і ближнього ми можемо досягнути через гідне дотримання посту душевного і тілесного, бо це час покаяння, молитви та подвигу життя. Адже бути християнином означає бути подвижником. Про піст душевний і тілесний святитель Тихон Задонський говорить: «Є піст тілесний, є піст і душевний. Тілесний піст є, коли тіло постить від їжі і пиття, а душевний піст, коли душа утримується від злих помислів, діл і слів». При цьому, поділяючи піст на тілесний і душевний, святитель віддає перевагу посту душевному. На питання, кого можна назвати справжнім постником, він говорить: «Порядним постником є той, хто стримує себе від блуду, перелюбу і всякої нечистоти. Порядний постник є той, хто стримує себе від гніву, люті, злоби і помсти».
Істинному покаянню передує, за вченням Церкви, одна дуже необхідна умова – прощення образ і примирення. Усі ми живемо у світі поруч з нашими ближніми, разом трудимося і разом йдемо життєвою дорогою. У кожного з нас по-своєму складаються стосунки з людьми. Про декого з ближніх ми думаємо: до чого ж важкий характер у цієї людини. А хтось так само думає про нас.
Важко, здається нам, прощати, а ще важче – просити прощення. Інколи гірко образивши людину, ми і не відчуваємо своєї провини, фарисейськи стверджуючи свою праведність. Глибоко, що засіла в нас диявольська гординя, шепче нам, що попросивши прощення, ми «принизимо себе», втратимо свою гідність. Але нам, грішникам, хіба можна боятися приниження, коли Син Божий заради нашого спасіння терпів наругу, прийнявши хресну смерть? А ми заради спасіння душі ближнього не хочемо просити у нього прощення.
Ні! Не така християнська любов. Ми повинні не просто звернутися до нього із словом «пробач». Якщо потрібно, то і зі сльозами ми повинні просити у нього прощення.
Головний смисл поста – побачити свої недоліки, свої немочі і попросити у Бога сил, щоб їх виправити. Не має ні однієї сфери в житті, в якій нам би не хотілось що-небудь змінити – чи це сімейні, дружні або професійні відносини. Звичайно, що на цьому шляху усім нам необхідна Божа допомога. Виправити себе – це дуже важко, непросто, але саме ця робота і дає духовні плоди. І іншої дороги до Бога немає. Пізнати самого себе – нелегке завдання. Але без цих зусиль піст не принесе нам жодної користі.
Піст – це час, коли християнин свідомо і посилено йде до Бога. І наш ворог – диявол, намагається збити нас з цієї дороги. Це закономірне явище. Потрібно не боятися цих спокус, а Бог завжди покаже нам правильну дорогу і умови, щоб ми побачили свої недоліки і виправили їх. Потрібно дякувати Господу за те, що Він показує нам наші гріхи і немочі. Господь дає нам хоч небагато побачити самим себе в істинній іпостасі.
Ця дорога нелегка і бути істинним християнином означає бути подвижником. Пригадаймо слова преподобного Серафима Саровського, що «важливий початок і кінець дороги». Початок – це наше теперішнє покаяння, це наша відкритість один до одного, це наша готовність бути один одному своїми, а не чужими, якими є в більшості сьогодні, один одного немочі носити, любити один одного ціною страждання, болі, хреста. Кінець – це радість зустрічі Пасхи Господньої, зустрічі Воскресіння Христа, щоб вступити в Царство Боже, у вічність, у торжество і перемогу.
Давайте, розкриємо свої серця і очі і будемо готові побачитися і відгукнутися повнотою нашої віри і любов’ю до Бога і ближніх.
У дні святого Великого посту подбаймо про виправлення нашого життя та принесемо Богу спасенні плоди покаяння.

Василій ІГНАТ,
протоієрей, м.Іршава.

Ваш отзыв

Ваш коментар