Версія для друку Версія для друку

 «Зараз я там, де хочу бути»

Богдан Волошин − бізнесмен, мотиватор,  власник компанії «Klobuk», засновник школи «Biznes Voiny», пише свою книгу та просто людина, яка мотивує своєю історією!
Зустрінешся з Богданом − здавалося б, звичайна людина… Але що стоїть за його успіхом, скільки сліз, голоду, холоду – знає лише він і Бог на небі… Бо послухати і пережити − це дві різні реальності! 

− Богдане, яким було ваше дитинство і чи правда, що колись ви справді жили дуже бідно?
− В ті часи мало хто був заможний і моя сім’я не виняток. Інколи було настільки важко, що брат крав нам булочки. Пам’ятаю, ті булочки ми поставили собі під ялинку, щоб було і на наступний день. Ранком прибігли, а собаки все порозтягували. Або іноді, ми навіть чекали дні, коли хтось помре, бо можна було поїсти… на комашні. Ми ж не розуміли, що в людей біда (посміхається)…
− Що призвело до таких обставин? Чим займалися ваші батьки?
− Батько любив випивати. І коли дійшло у нього до неконтрольованого вживання алкоголю − він почав бити маму, бити нас… Бувало, ми ховалися від нього в лісі і там ночували… На наших очах він вилив на маму кип’яток.. 
«Відтоді вона сукні й не носила» − каже Богдан!!
− Як сталося так, що ви домоглися такого шаленого успіху? 
−Я зненавидів бідність і хотів жити краще. У 14 років пішов вчитись на карате і згодом став тренером. Я відрізнявся від інших тим, що займався по 14 годин в день. Я дуже підтягнувся фізично… Але згодом я зрозумів, що – це лише фізично. І це замало. Я почав досліджувати релігії. Я перечитав Біблію десять разів. Мене цікавило все. Все те, чого мені не міг розповісти ніхто. 
 − На власних бізнес-тренінгах ви розповідаєте вашу історію і це, мабуть, дуже мотивує… 
−Так,  розповідаю. Адже, що може більше мотивувати, аніж живий приклад. Я говорю лише те, що мені довелося пережити.
І навряд чи тепер давав би вам інтерв’ю, якби в мене були батьки, які дали б мені все. Діти в достатку дизмотивовані до деяких дій. Комфорт − все, що потрібно їм для щастя. Хоча вони й не усвідомлюють, що щастя − це коли досягаєш всього сам.
− Ви розвивалися фізично і духовно. Але з чого почалася ваша історія у сфері бізнесу? 
− Мій брат почав красти не лише булочки. Його потягло на більш серйозні крадіжки. Такі як машини і т. д. В результаті він сів до в’язниці. Там він читав багато різножанрових книг, у тому числі і про бізнес.  Завдяки цим книгам він зрозумів декілька фішок у бізнесі, якими й почав керуватися. 
До чого ця історія, скажете ви? Так, я розвивався фізично і духовно. Але грошей у мене не було. І тоді почав мислити, як і весь наш закарпатський народ: зробити угорський паспорт, переїхати в іншу країну  і т. д. Думав, що заможно живуть ті, хто народився в заможній родині, кому повезло в житті. 

Але брат якось сказав мені..
«Ти нічого не придумаш, поки не зміниш своє мислення. Бідний тато передав тобі бідне мислення. Тебе ніхто не навчав бізнес-мисленню. Необхідно вчитися бізнесу. Потрібно пропитувати комерційне мислення: дізнаватися, що таке продукт, продажі, дилер. Завантажувати у свою голову багато файлів про бізнес, допоки в твоїй свідомості не почнуть зароджуватися ідеї та різні комбінації».
І тоді мене осінило! Я зрозумів, що в цьому щось є . І почав діяти. Я слухав різні аудіокниги, відеокурси і згодом спробував це на практиці. Я розробив цілі на 5 років з різних напрямків мого життя : 
– бізнес;
– служіння Богові;
– взаємовідносини в своїй сім’ї; 
– особистісний ріст; 
– покупка BMW (мрії);
– поїздка на відпочинок в Емірати.
І вони були досягнуті!
− Зараз ви не тільки досягли всього, чого хотіли у такому молодому віці, але й навчаєте інших. Проводите різні тренінги по країні. Це також була одна з мрій − ділитися знаннями? 
− Так! Хочеться донести до людей, що все можливо. Варто всього лише хотіти і маленькими кроками йти до своєї мрії. А моя історія всього лише підтверджує, що не маючи нічого можна досягти всього.
Мрія − підштовхує зробити перший крок. Адже мрія − це мисленнєвий образ того, що ми надзвичайно хочемо мати, те, чого нам не вистачає.  
− Яким був ваш перший бізнес?
−Я продавав памперси (сміється). Тоді я ще зовсім не розумів системи бізнесу… Історія почалась з того, що жінка почала жалітись на високі ціни памперсів… 
Я її питаю:
− А що, без цього ніяк тепер…
− Та де… Я, що, пеленками буду обвивати дитину, як у 20-их, − каже вона…
І тоді я собі подумав, якщо це така необхідна річ − значить буде продаватись…  Але я їх в результаті роздавав, а не продавав (сміється)
− Мабуть, лише після того, як ви почали вникати в систему, вивчати всі деталі, ви почали рухатися вперед? 
−Так, я зрозумів, що без спеціального навчання я не досягну нічого. Було ще багато різних історій, які можна розповісти, але думаю цілої газети буде замало (сміється).
− О це так… Сидячи з вами п’яту годину, я й не помітила, що пройшло пів дня… Ваше життя, як драматично-пригодницький роман, який закінчився хепі-ендом. 
А зараз ви разом з дружиною Алкою  займаєтесь бізнесом, ростете ваших діток і радієте життю недивлячись ні на що..
− Так! Слава Богу, зараз я там, де хочу бути, з тими, кого хочу бачити щодня і я щасливий!!
Щиро дякую вам за розмову.

Світлана БІЛАК,
студентка 5 курсу
відділення журналістики

 

Ваш отзыв

Ваш коментар