Версія для друку Версія для друку

назва «Іршавський район» – залишилась тільки… книга-фотоальбом

Ще кілька років тому нікому б і на думку не спало, що Іршавщина, яка дала світу народних артистів України Івана Поповича з Осою, Степана Гігу з Білок, лауреатів Шевченківської премії Дмитра Кременя із Сухої і Андрія Бокотея з Броду, лауреата Всеукраїнської премії імені Лесі Українки Степана Жупанина з Іршави, відомого артиста кіно Василя Фущича з Іршави, двічі героя соцпраці Юрія Пітру, екс-міністра фінансів України Віктора Пинзеника із Смологовиці, народного депутата України, голову облдержадміністрації Сергія Устича, українських письменників Юрія Мейгеша, Федора Потушняка, Івана Петровція, Юрія Балегу, композитора Михайла Машкіна, відомих футболістів Віктора Пасулька, Івана Гецка, Михайла Ловску з Ільниці, основоположника закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі із Загаття, всесвітньовідомих – силача Івана Фірцака-Кротона з Білок і генетика Юрія Глебу з Іршави, зникне з мапи України і її населені пункти ввійдуть до складу Хустського, Берегівського і Мукачівського районів. А що вже казати про іршавську вузькоколійку, якою свого часу добиралися на роботу жителі віддалених сіл – Лисичова, Кушниці, Сухої, Довгого, Приборжавського, Імстичова…. У с. Лисичово дотепер діє кузня-музей, молот якої працює від водяного приводу. А пісенні колективи уже колишнього нашого району, які виступали у багатьох країнах світу.
Про це нагадає нам хіба що книга-фотоальбом «Іршавщина в серці Закарпаття», яка побачила світ у видавничій студії «ZOR1ANA». Проєкт ініційований теж уже колишніми Іршавською районною радою та Іршавською районною адміністрацією в рамках програми популяризації та збереження пам’яток історії та культури, а також пожвавлення внутрішнього та зовнішнього туристичних рухів та краєзнавчого розвитку.
Книга-фотоальбом складається з кількох підрозділів, кожен із яких насичений цікавою інформацією і численними кольоровими світлинами. Уже з перших її сторінок дізнаєшся, що Іршавщина – один з районів Закарпатської області, який розташований майже в центрі краю, і підтвердженням цьому є той факт, що поблизу села Суха, на хребті Соляному (поблизу гори Кук), знаходиться геометричний центр Європи. Для читача цікавим буде дізнатися, що книжка здебільшого розрахована на туристів і краєзнавців, що найвища точка Іршавщини – гора Кук (1361), що у географічному відношенні Іршавська улоговина розміщена посередині вулканічного хребта між Великим Долом, Гатським відрогом і масивом Тупий на абсолютній висоті 100 – 135 м. Плоске дно улоговини являє собою тераси рік Іршавки і Боржави. Характерною рисою території є майже однакове співвідношення рівнинного та гірського рельєфу. Через район протікають річки Боржава, Іршавка, Синявка, Лисичанка, Ільничка, Ріка Броницька.
Книга-фотоальбом насичена також багатьма історичними фактами. Зокрема, що з ХІІ ст. територія колишнього району опинилася у складі двох комітатів тодішнього угорського королівства – Березькому та Угочанському, а з середини ХV ст. ще й і в Мараморському. 1273 роком датується згадка про Броньківський замок. Автор тексту − директор Іршавського історико-краєзнавчого музею Андрій Світлинець робить припущення, що то не випадково його спорудили на стрімкій горі, а, очевидно, для охорони торгового шляху в долині річки Боржава. Народні перекази донесли до нас розповіді про жорстокого розбійника Бринду і руйнацію фортеці повсталими селянами. У цей же період згадується і монастир Святого Хреста біля села Білки. Більшість сіл Боржавської долини тоді належали багатим родинам Довгаїв, Липчеїв, Горзовів, Ілошваїв, Карачані.
Читачам буде цікаво дізнатися, що у повоєнний час Іршавщина змінилася до невпізнанності. На території району запрацювали десятки підприємств.
Так було… На жаль, тепер не маємо чим похвалитися. Промислові підприємства на «паузі», на колгоспних полях, де колись золотом вигравали духм’яні колоски пшениці, жита, радувала око кукурудза, доспівали у саду яблука, груші, черешні, сливи, а на виноградних плантаціях, де свого часу вимальовувались сонячні грона, безлюдно. Усе заростає чагарниками і бур’яном. Не виправдали себе і створені селянські фермерські господарства. Із 80, які були зареєстровані, залишилось не більше десяти. Молодь полишає рідні батьківські домівки і їде на заробітки за кордон. Як кажуть: нашого квіту – по всьому світу. Хоча наш край, як стверджує один із розділів книги – альбому «Край працьовитих людей, садів і храмів». Тільки наша молода генерація працює вже не на забезпечення тенденції розвитку промислового та агропромислового комплексів Іршавщини, а на полях Польщі, Іспанії, Словаччини, Німеччини, Італії, Франції…
У книжці-фотоальбомі широко подано культурну палітру Іршавщини. Мало де в області стільки колективів художньої самодіяльності та музеїв зі званням «народний». А що вже казати про дитячі школи мистецтв! Свого часу у нас проводилися фестиваль «Гамора» в с. Лисичово, «Довжанська фіра» в Довгому, «Іван Попович збирає таланти» в с.Осій, фестиваль колядницьких колективів «Іршавський бетлегем», «Фестиваль багатодітної родини». А що вже казати про проводи вівчарів на полонину. Клятий коронавірус і це від нас забрав!
А книга-фотоальбом таки потрібна! У ній мов у дзеркалі відображене минуле уже колишнього району. Хороша пам’ятка залишиться для майбутніх поколінь іршавчан. Про це потурбувалися колишній голова районної ради, теперішній голова Іршавської ОТГ Віктор Симканинець, колишній радник голови Іршавської райради Михайло Менчук, директор Іршавського історико-краєзнавчого музею будинку дитячої творчості Андрій Світлинець, колишня начальник відділу культури і туризму Іршавської РДА Вікторія Маргіта, член Спілки фотохудожників Закарпаття, керівник народної кіно- фотостудії «Золото Карпат» Іршавського районного будинку культури Василь Ловска та ін.
Іршавського району немає, а книжка-альбом ще довго слугуватиме людям!

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар