Версія для друку Версія для друку

Віра (Ібоя) Шмулига – угорка з походження, вчитель-україніст за покликанням

Віра (угор. Ібоя) Шмулига – етнічна угорка, випускниця філологічного  факультету Ужгородського університету. Вчитель української мови і літератури з багаторічним педагогічним досвідом. Її життєвий шлях доводить – для того, хто чого-небудь прагне, має ідеали, вміє йти до мети, немає жодних бар’єрів, у тому числі мовних.
– Розкажіть про місце, де ви народилися і провели дитинство.
– Найбільша кількість угорців, як знаємо, проживає на Берегівщині, Виноградівщині та Мукачівщині. У перших двох районах переважає угорське населення, а от у Ракошині (Мукачівський район), де я народилася, – майже порівну. Моя сім’я мешкала тут здавна. Родина мала доволі непогані статки: дідусь був у Америці на заробітках, купив землю і став одним із найзаможніших господарів села. Та з приходом радянської влади землі відібрали. Тож батьки пішли працювати в колгосп.
– Як у Ракошині українці ставилися до угорців?
– У селі ніколи не відчувала утисків з боку українців. Вони поважали наші звичаї, традиції, віросповідання, а ми, у свою чергу, поважали їх. Пам’ятаю, як з українськими дітьми ходила колядувати, а вони приходили на католицьке Різдво до нас.
– Чим запам’яталися шкільні роки?
– У Ракошині є дві середні школи: українська та угорська. До речі, усе населення досконало володіло державною мовою і батьки віддавали дітей у ту школу, яку хотіли. Проте ті учні, які хотіли вступати до вишу, мали закінчити 10 клас в українській школі (тоді ще було 10-річне навчання). Оскільки угорська школа знаходилася дуже далеко від моєї домівки, я відвідувала українську, яку закінчила із золотою медаллю. Однокласники ставилися до мене дуже добре. Була головою ради дружини, секретарем комсомольської організації школи.
– Чому обрали фах учителя української мови і літератури?
– Мені дуже подобалася мова, тому і вирішила вступити на філологічний факультет УжДУ (зараз Ужгородський національний університет), який  також успішно закінчила. До речі, була єдиною угоркою на українському відділенні. З усмішкою пригадую, як тодішній декан Й.О. Дзендзелівський викликав мене до себе в кабінет – цікавився, чому не обрала угорське відділення для навчання.
– Що пригадуєте про інших викладачів?
– Найкраще враження склалося про В.Л. Микитася, який читав нам давню літературу. Слухала всі його лекції із захопленням. Гарні спогади про Ю.Д. Туряницю. Разом з ним їздили на літню фольклорну практику, збирали зразки народної творчості на Тячівщині.
– Як склалося життя після закінчення університету?
– Поїхала працювати за направленням у Приборжавське. Разом із чоловіком винаймали житло, бо свого спочатку не мали. Власники поставилися до нас дуже добре, як до рідних: разом готували обіди, доглядали за дитиною. Іван (чоловік) був тоді начальником сувенірного цеху, усі працівники якого (а це близько 200 осіб) допомагали нам будувати дім. Тому житло у нас з’явилося дуже скоро – за три місяці.
– А як познайомилися з чоловіком?
– Івана я зустріла ще в Ужгороді. Для батьків тоді було шоком те, що я одружуюся не просто з українцем, а ще й із верховинцем. Одного разу мама навіть поїхала подивитися, як живе його сім’я. Побачивши скромні дерев’яні будиночки, була сильно здивована. У порівнянні з Мукачевом, люди на Верховині жили досить скрутно.
– Чи розмовляють угорською ваші діти?
– Сашко, старший син, до трьох років взагалі не знав українську. Я багато працювала, часто залишала його у дідуся з бабусею, так і навчився угорської. Чоловік угорської не знав, і завжди говорив мені, щоб вчила сина української, бо не розумів дитину. У садочку також через це виникали труднощі. Молодші дочка та син народилися вже в Приборжавському.
– Як сприймали у школі українську філологиню з угорським походженням?
– Спочатку батьки школярів поставилися до мене дуже насторожено. Усі дивувалися, як це угорка зможе навчити дітей української мови. А коли все налагодилося, навіть просили зробити факультатив для дітей з угорської. Учні зустріли мене дуже привітно, завжди просили перед уроком навчати їх кільком новим угорським фразам.
Чи маєте якісь професійні відзнаки?
– Так, звичайно. Я учитель вищої категорії, нагороджена значком «Відмінник освіти України» та нагрудним знаком «Василь Сухомлинський». Є багато грамот Міністерства освіти та науки України, обласного і районного відділів освіти.
P.S. Земляки та колеги дуже тепло, приязно відгукуються про Віру Іванівну. Говорять, що вона – педагог від Бога, дуже хороша й привітна людина.

Богдана Рябець.

Ваш отзыв

Ваш коментар