Версія для друку Версія для друку

Уже рік рука об руку з COVID-19

«Карантин», «коронавірус», «самоізоляція» – слова, які ми чуємо щодня впродовж року. У кожного з нас тепер є купа масок та рукавичок вдома. Ми звикли ходити за покупками на декілька днів уперед, й обробляти руки антисептиком при першій слушній нагоді… Але це ще не все, що заподіяла нам підступна хвороба.
Згадаймо, з чого все почалося… 3 березня – перший підтверджений випадок коронавірусу в чоловіка з Чернівців, який повернувся із-за кордону. Уже через вісім днів Кабмін запровадив у країні карантин, одразу після цього – смерть українки в Італії. Щодо нашого регіону, то 23 березня в Мукачеві вже лабораторно доведено і виявлено захворювання. Інфікованою виявилася 51-річна жінка. 4 квітня – позитивний тест у жительки с. Приборжавське.
Добре пам’ятаю, що допоки не було підтверджених випадків у нашому районі, багато людей не надавали цьому всьому великого значення. Часто чула: «Лиш би я не був першим…» Спочатку ми боялися осуду, а вже лише потім самої хвороби.
Окрім погіршення фізичного стану, ковід вплинув і на наше психічне здоров’я. На початку пандемії, усі відчували тривожність, занепокоєність, страх невідомого. Знайомо? І це не дивно, адже кожного дня нам говорять про численне збільшення кількості хворих, про наслідки та ускладнення від вірусу. Постійно з’являються результати досліджень COVID-19 і його довготривалого впливу на організм, проте їх важко назвати позитивними. Тут навіть у повністю психічно здорової людини можуть «здати» нерви.
Згідно з даними «РБК-Україна», понад 2 мільйонів українців втратили роботу через карантин (мене це також не обійшло стороною). Ми боялися, намагалися дотримуватися соціальної дистанції, менше виходити з дому, і, навіть, здавалося б, звичайний дружній потиск рук уже став проявом високої довіри.
Але так тривало недовго… Людям дуже швидко все набридло. Ходили до церкви на богослужіння, адже «у храмі неможливо заразитися». Одягали маски лише тоді, коли цього вимагали касири в супермаркетах. Та й ті здебільшого просто мовчали, сподіваючись на усвідомленість громадян. Особливості менталітету, безвідповідальність чи елементарна байдужість?
Згадаймо баскетболіста Руді Гобера, який помацав усі мікрофони й диктофони журналістів на пресконференції. Так він пожартував над панікою та заходами безпеки, які прийняла НБА через коронавірус, а вже через два дні сам отримав позитивний результат тесту.
Невидимий Covid-19 завдав удару і по особистому життю населення. Значно збільшилася кількість розлучень у період пандемії. Чому? Сильний стрес, негативні емоції, спільне проведення часу (більше, ніж зазвичай) зіграли не на користь стосунків. Левову частку отримали та ж фінансова криза і домашнє навчання, яке лягло на плечі батьків.
Дистанційна освіта завдала багато клопоту як школярам, студентам, так і педагогам. У багатьох селах навіть не було інтернету, а вартість підключення, до речі, становить більш ніж тисяча гривень. За офіційними даними, датою запровадження віддаленого навчання в Україні можна вважати 2004 рік, але реалії показали, що багато вчителів не вміють користуватися спеціальними програмами. На той період у мене, як і в багатьох випускників вишів мали бути державні іспити. Окрім страху за сам екзамен, ми відчували постійну невизначеність – численні перенесення дати, дискусії щодо форми проведення (в університеті чи вдома онлайн) і т. ін. Цікаво, якби не пандемія, то коли б теорія дистанційного навчання переросла в реальну практику?
За цей рік ми втратили комфорт, відчуття стабільності, проте потихеньку починаємо повертатися у звичний ритм життя. Хоча чи можна таке життя назвати звичним? Адже щодня трапляються нові випадки захворювання, і далеко не завжди зрозуміло, що і як робити, щоби не заразитися. А ще більш не зрозуміло, як підтримати себе психологічно.
Нікому точно не відомо, коли закінчиться пандемія, але за цей рік можемо зробити низку висновків про коронавірус (P.S. читати з гумором):
Цей вірус смертельний, але в принципі не страшний.
Рукавички та маски не допоможуть, але вони потрібні.
Їжі в супермаркетах багато, але її не вистачає.
Усі залишаються вдома, але ходять на прогулянки.
Є багато симптомів, які вказують на те, що ти хворієш, але можна перехворіти безсимптомно.
Самому ходити до людей похилого віку не можна, але можна замовляти їм кур’єра з доправою, який за день контактує із сотнями.
Штрафи ввели для тих, хто порушує карантин, але можна штрафувати й тих, хто сам гуляє в парку.
Хворим на коронавірус не можна виходити, але можна йти в аптеку і магазин.
Тож, попри навколишні обставини, завжди сприймайте все з позитивом, адже як говорив Дж. Г. Байрон: «Завжди сміюся, коли можу, адже це найдешевші ліки».

Богдана ШМУЛИГА.

Ваш отзыв

Ваш коментар