Версія для друку Версія для друку

Подорожні зустрічі

Долина річки Боржави унікальна. Регіон недооцінений туристами. Вони мало знають про нього, тому рідко бувають тут.
Глибока історія, діючі водяні млини, замки, церкви, розкішні геологічні об’єкти, неймовірні людські історії…
Коли іду в такі місця з друзями, запрошую місцевих екскурсоводів. Вони завжди знають більше.
Цього разу почав з Білок, не просто зробив екскурсію, а влаштував справжній прийом делегації.
Познайомив з головою села Василем Зейканом. Потім з відомим білківчанином Петром Пітрою − істориком, журналістом і колишнім головою села. Все це посеред розмов про історію села та його цікавинки.
Запросив священника, щоб особисто розказав про греко-католицьку церкву і розписи Фердинанда Відри.
Кожен об’єкт вартий окремої історії. З’ясувалось, що в селі є приватна колекція скрипок та вишивки. Треба буде приїхати на Юря, коли тут всі поливаються.
І на фінальний акорд, скуштували білківську сливовицю. Файна!
***
Не втомлююсь повторювати, що саме неймовірне в поїздках по Закарпаттю, це люди. Чим далі від великих міст і протоптаних маршрутів, тим цікавіше.
Нещодавно були в Білках та Довгому. Неочікувано, нас прийняли, як справжню делегацію, але про це розкажу згодом, а сьогодні про дивну зустріч.
В центрі до нас підійшли дві колишні вчительки. Навчали нашого гіда іноземним мовам. Познайомились. Попросив сфотографуватись.
– Як тебе звати? − спитала Віра Михайлівна, та що справа на світлині.
– Віктор Стинич.
– О! Моя мама теж була Стинич. Родом з Куштановиці.
– Всі Стиничі Закарпаття − родичі і походять від однієї особи! А мій дідо був з тої самої Куштановиці.
Це неймовірно! Приїхати в село, де нікого не знаєш, зустріти випадкових людей, поговорити і знайти свою родичку. Таке неможливо підлаштувати, спланувати. Треба просто їхати назустріч!

Віктор СТИНИЧ,
керівник групи

Ваш отзыв

Ваш коментар