Думка фахівців
У вісімдесятих роках після Білок, – розповідає головний архітектор інституту Закарпатагропроєкт – Роман Хрущ, – в області намітили 24 села, які забудовували комплексно. Бажано, щоб і в нових умовах продовжувалась реалізація генпланів. Хочеться виділити такі села, як Вербовець, Вари, Велика Паладь, Нижнє Селище, Нижні Ремети, Середнє, Верхні Ворота, Петрово, Великі Лучки, які забудовуються комплексно. Тут зведені нові адміністративні будинки, лікарні, торгові заклади, здійснюється благоустрій. При розробці генпланів проектувальники прихильно ставляться до збереження архітектурного надбання. У вісімдесятих роках, коли ще була сильна атеїстична пропаганда, ми старались пристосувати закриті раніше культові споруди під музеї, вірили, що прийдуть кращі часи.
За часів перебудови в СРСР почалося церковне відродження. Всі церковні конфесії мали рівні права на виділення земельних ділянок під храми. Релігійному відродженню заважала хіба що відсутність не тільки добротної, але й типової проєктної документації. Відродження проєктування культових споруд у сусідніх Угорщині, Чехословаччині і Польщі відбулося на початку 80-х р., причому більшість проєктів розроблялося на конкурсній основі. Тож майже всі концесії західних обрядів на Закарпатті, включаючи і греко-католиків, могли одержати спонсорську допомогу у вигляді оригінальних проєктів, які ще треба було «прив’язати» нашим архітекторам, до місцевих умов. Та цього, певна річ, мало. Як кажуть словацькі архітектори: «Костьол не зможеш створити, якщо захочеш збагатіти».
Назву лише окремі найкращі проєкти, реалізовані до 2005р., що заслуговують на увагу: це Римо-католицька церква в селі Довге, зведена словацькими будівельниками за індивідуальним проєктом, греко-католицький храм, зведений у с. Боржавському на Виноградівщині, реформатська церква в с. Оклихедь на Берегівщині. Перелік новітніх культових споруд можна продовжити, однак зазначу, що архітектурний образ православних і греко-католицьких храмів більш консервативний за церковними канонами, ніж протестантські споруди.
Після здобуття незалежності України у зв’язку з кризовими явищами в економіці і переходу на ринкові відносини сільські ради, через нестачу коштів, перестали оновлювати застарілі генеральні плани. Адже до 2004-го року майже всі села області збільшили свою площу, однак через відсутність коштів у сільрад зменшилась кількість замовлень на розробку генеральних планів населених пунктів. Також через втрату ринків збуту і спад економіки Закарпаття, майже не проєктувались, громадські споруди, окрім культових, які будувались на пожертви і за спонсорську допомогу, не було коштів у бюджетах сільських рад.
Однак, вже у 2005 р. провідні проєктні інститути області, не говорячи вже про менші філіали галузевих центральних проєктних інститутів, що розробляли проєкти для закарпатських міст і сіл, були майже без портфеля замовлень.
На жаль, вже в 2010р. у зв’язку з відсутністю державних замовлень стали банкротами спочатку «Закарпатагропроєкт», а через три роки – «Закарпатдіпромісто» – ці два найбільші в області проєктні інститути. А це значить, що в Закарпатській області переривається зв’язок інженерних поколінь. Раніше молоді спеціалісти після вузу обов’язково працевлаштовувались в проєктних інститутах, де здобували професійні навики, тепер влаштуватися помічником ліцензованого інженера чи архітектора – проблема. А це значить, що знижується статус нашої області, бо майже половина проєктів, які раніше виконували закарпатські проєктні інстиути, замовляють у надобласному центрі – м.Львові.
У 2012 р. сесія Закарпатської обласної ради затвердила «Схему планування території Закарпатської області». Після цього для районів Закарпаття у Київських та Львівських проєктних інститутах розроблялися оновлені «Схеми районного планування», для яких районні держадміністрації надають економічно обґрунтовані місцевими спеціалістами пріоритетні напрямки і спеціалізацію всіх населених пунктів та містоутворюючих галузей і природних обмежень – у випадку заповідних чи рекреаційних територій. В той же час трапляються неприємні втручання у проєктний процес зацікавлених чиновників, близьких до бізнесу. Так у Рахівському районі розробники «Схеми планування…» в 2012 – 2013 рр. зустрічались в районі зі спеціалістами, в тому числі і Закарпатського біосферного заповідника, територія і межі якого затверджена рішеннями обласної ради та Кабінету міністрів .
У другій половині 2014 року Львівські проєктанти принесли на узгодження «Схему планування Рахівського району», в якій, за словами заступника директора Закарпатського біосферного заповідника Ф. Гамора, межі заповідника самовільно змінено і на цих територіях планують розробки корисних копалин та розміщення малих ГЕС. Це самовільне втручання і вказівки проєктантам місцевих чиновників викликало обурення екологів та інтелігенції району, бо суперечать здоровому глузду і знищують заповідний і рекреаційний потенціал району і області.
Аналогічні порушення відбулися і у 2019 р., це проєкти промислових Вітрових електростанцій на водороздільному хребті Боржавських полонин Свалявського та Воловецького районів, що суперечать чинній «Схемі планування території Закарпатської області» та «Схемам планування територій району» і без належного узгодження з обласними структурами, що мають відношення до природокористування.
Подібні до вищеперерахованих грубих порушень можна доповнити новими.
Україна має певні домовленості, підписані «помаранчевим урядом» з ЄС щодо поставки лісу кругляка. Тож узаконені за часів СРСР, розрахункові лісосіки, які керівництву області вдалося затвердити, переконавши комісію науковців із Москви, очолювану академіком Анучиним і врятувати лісове багатство Карпат в1961р., за часів незалежності нехтуються. Тож через інтернет можна побачити оголені вирубані крутосхили на десятках гектарів в гірських районах Українських Карпат.
ООН стурбована вирубкою Карпатських лісів, що може призвести до кліматичних змін. Невже нам треба знайти закарпатську Грету Турнберг, щоб пояснити владі про незворотні кліматичні зміни.
Соціальну перебудову села після проведення адміністративно-територіальної реформи, що привела до укрупнення і утворення об’єднаних територіальних громад і пов’язане з нею нове будівництво і реконструкцію об’єктів соцкультпобуту, інженерних комунікацій, очисних споруд, раціональне розміщення громадських об’єктів, з мінімальними затратами, під силу забезпечити лише спеціалістам – професіоналам. На жаль, у нас відбуваються зворотні процеси. Через низькі зарплати спеціалісти різних галузей, в тому числі і сільського господарства, вимушені шукати роботу за кордоном.
На жаль, вже всередині 2021р. в Україні вступає в силу «Закон про продаж сільськогосподарських земель» і це дуже тривожить всіх українських селян, через можливість скуплення за безцінь українських земель нашими та закордонними олігархами. Бо ж і на Закарпатті, в т.ч. і на Іршавщині, є ще нерозпайована земля в кушницькому, збанкрутілому держгоспі «Кук», яку можуть заграбастати чужинці, а не ті старі власники і колгоспники, яким ця земля по праву належить. Хоч імперії розпалися давно, однак з’являються у нас новітні графи фон Габзбурги, Шенборни та Телекі. А українське село через це іде до занепаду.
Василь Гецко,
член спілки архітекторів України.
