Версія для друку Версія для друку

«Сама добра й любима на світі…», так говорять в родині про Юстину Пітра, якій виповнилося славних 75 літ

Народилася Юстина Іванівна 24 лютого 1946 року в невеличкому мальовничому селі Дубрівка, що на Ужгородщині, в багатодітній селянській родині. У сім’ї зростали шість дівчаток і троє хлопчиків. Вона була восьмою дитиною.
Батько Іван Васильович та мама Єлизавета Василівна Шпонтак змушені були виїхати на заробітки у Францію. Тут народилися старший брат Семен та сестра Славета. Брат Івана Васильовича, Михайло Шпонтак, емігрував у США, де здобув освіту і маже тридцять років працював в адміністрації міста Нью-Йорк. У 1988 році очолив «Карпатський союз» − громадську організацію закарпатців у США. Він меценат багатьох проєктів, довгий час надавав гуманітарну допомогу школярам та односільчанам. Профінансував книжку про рідне село Дубрівка.
Післявоєнні роки важкими були для багатодітної родини в матеріальному плані. Не зважаючи на це, Юстинка семирічку закінчила з Похвальною грамотою – активістка, брала участь у художній самодіяльності. Дубрівська школа на той час вважалася однією з кращих в Ужгородському районі. Потім дівчина здобула середню, середню спеціальну освіту, а відтак і вищу в Ужгороді. Тут вона зустріла та покохала свого майбутнього чоловіка Петра. Познайомилися вони в Ужгороді цілком випадково, але виявилося, що ця зустріч стала на все життя.
Як Пітри, так і Шпонтаки, з повагою поставилися до почуттів своїх дітей і благословили їх на шлюб. Пітра, щоб не був одинаком, називали його своєю одинадцятою дитиною, а Пітри сприйняли Юстину як свою рідну доньку. Юрій Юрійович та Йоганна Петрівна завжди були на боці невістки. Тому вона дотепер згадує їх із надзвичайно великою теплотою і повагою.
27 жовтня 1965 року, якраз на день народження нареченого, грали весілля.
Жити молодим спершу доводилося у Сваляві, бо Петра направили туди на роботу редактором районного радіомовлення.
У Сваляві молода сім’я прожила недовго. Петрові прийшла повістка з військкомату. Дружина у той час була вже вагітною.
Петро Юрійович дотепер з приємністю згадує, що із народженням сина 8 березня 1966 року його урочисто привітали перед строєм, надали короткотермінову відпустку. Назвали сина Юрієм на честь дідуся.
Юстина після закінчення Ужгородського державного університету почала працювати в Неліпинській середній школі. Потім її трудова біографія продовжила писатися в Загатській середній школі. Тут вона своєю наполегливістю зуміла всі болі й клопоти дитячого зростання переплавляти на гарячому тиглі свого щирого серця, роз’ятрюваного любов’ю до милого й зворушливого в своїй кострубатості та їжакуватості юного створіння, в якому тверднуть грані Людини та Громадянина.
Із великою шаною і вдячністю вона згадує своїх перших наставників Євгена Васильовича Карабелеша, Йосипа Адальбертовича Папа з Неліпина, Юрія Івановича та Зою Сергіївну Лендєлів, Івана Михайловича Устича, Ганну Іванівну Данканич, Василя Івановича Мешка із Загаття.
Після повернення на роботу в Білки чоловіка Петра Юрійовича, Юстина Іванівна теж перейшла працювати у Білківську середню школу, яка на той час була достатньо укомплектована досвідченими педагогічними кадрами. Це директор школи Юрій Михайлович Фельцан, заступник директора по навчальній частині Емануїл Борисович Качер, вчителі: Леся Іванівна та її чоловік Юрій Петрович Білинці, Петро Васильович Боїшко, Ольга Юріївна Кришеник – Ліхтер та ін.
У січні 1982 року її призначають заступником директора школи з навчально-виховної роботи. На цій посаді вона пропрацювала 20 років. Разом із колегами по роботі Вірою Михайлівною Горзов та Федором Васильовичем Копа Юстина Іванівна сіяла добре, розумне, вічне. На цій посаді вона повністю розкрила свій талант і здібності у навчанні, вихованні молодого підростаючого покоління. Вона завжди домагалася того, щоб давати дітям міцні знання із основ наук. Чимало її вихованців стали вчителями школи. Це М.С.Панющик, Я.Д.Мейсарош, Н.П.Луканинець, З.Є.Петрище, які викладають іноземні мови та інші предмети.
Школа стала однією з кращих в області. Її учні неодноразово ставали переможцями районних та обласних олімпіад. Серед випускників можна зустріти вчителів, юристів, працівників правоохоронних органів і людей інших професій.
Ю.І.Пітра брала активну участь у художній самодіяльності школи та села. Була учасником двох народних ансамблів пісні і танцю – «Кукурудзовод» та «Верховина». Її чарівний голос звучав на сценах Ужгорода, Києва, Угорщини, колишньої Чехословаччини, Румунії, Молдови, Литви.
Юстина Іванівна – відмінник освіти України, спеціаліст вищої категорії.
Понад усе вона цінує свою сім’ю. Недавно з чоловіком відзначили смарагдове весілля – 55 років. Народила двох синів – Юрія та Петра. Дала їм вищу освіту. Радіє невісткам Аллі і Нелі, внукам Юрію, Ферікові, Петькові та внучці Яночці.
Внук Юрій закінчив інженерно-технічний факультет Ужгородського національного університету. Онучка Янка – Львівський національний університет ім. Івана Франка за фахом «міжнародні відносини, дипломатична служба». Працює в Посольстві України в Польщі. Вийшла заміж за Крістіана, народила Веміаніна. Проживає в м.Копенгаген, Данія. Внук Феріко, закінчив Білківський аграрний ліцей за спеціальністю «газозварювальник». Внук Петько навчається на факультеті міжнародних відносин Варшавського університету, Польща.
Оглядаючись із сімдесятип’ятилітньої вершини прожитого і пережитого, Ю.І.Пітрі є що згадати. Багато зробила доброго, корисного і потрібного, за що люди ще довго дякуватимуть, казатимуть щире «спасибі!». Бо заслужила вона все це своєю самовідданою працею, відкритим і щирим серцем.
Із ювілеєм Вас, Юстино Іванівно!

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар