Версія для друку Версія для друку

Єпархіальна премія Йосипа Терелі – історику Андрію Світлинцю

26 січня в консисторіальній залі єпископської резиденції в Ужгороді відбулася щорічна традиційна зустріч владик Мукачівської греко-католицької єпархії із журналістами. Цю акцію, де підбивають підсумки року, що минув, вручають єпархіальні премії, заснував більше 15 років тому ще владика Мілан (нині покійний), а нині гарну традицію продовжує владика Ніл.
Зустріч розпочалася із колядування семінаристів із міжнародної місійної семінарії «Redemptoris Mater», яка нині діє під дахом резиденції. Опісля владика Ніл розповів, що минулий, ковідний – 2020-й був дуже непростим. «Хоча важкі моменти нас завжди консолідують. Дякую нашим вірянам, які підтримали священників і духовно, й матеріально. Великою допомогою в часі карантину стали для нас гаджети, через них ми єдналися із вірянами на молитву, – зазначає єпископ. – Наш отець Роман Курах заснував онлайн “Lectio Divina” (пізнання Бога за допомогою стародавнього методу читання Біблії), які слухають люди із різних куточків України та світу». Торік через пандемію змушені були відмінити окремі заходи – паломництва, влітку не відбувалися дитячі табори. «2020-й був важким ще й тому, бо Господь покликав до себе нашого великого апостола, владику Мілана. 14 липня пізно ввечері на 68-ому році життя перестало битися його велике серце. Співчуття нам надходили із різних куточків світу, – каже з сумом владика Ніл. – Раніше Бог покликав іншого великого земляка Василя Райчинця, який був головою міжконфесійної духовної ради Закарпаття. В кінці літа ми мали зібрання й вибрали нового голову, єпископа реформатської церкви Олександра Зана – Фабіана. Міжконфесійна ситуація в області добра. Нині триває тиждень молитов за єдність християн, й ми збираємося». Щодо ковіду, то владика каже, що хворобу перенесли чимало священників єпархії, тому нині дякує Всевишньому та медикам за те, що всі одужали. Однак через ковід, каже владика, 14 грудня на 78-му році земного життя та на 32-му році священства відійшов у вічність всечесніший отець ставрофорний протоієрей Василь Зейкан із Заріччя. 
Із гарних подій – 2020 владика згадує зустріч із Президентом України, який 25 вересня відвідав кафедральний собор і посмертно нагородив владику Мілана орденом «За заслуги» II ступеня.
Ректор Ужгородської греко-католицької богословської академії ім. Блаженного Т. Ромжі – Петро Береш зупинився на важливих подіях єпархії у 2021 році. Будемо мати 375 років Ужгородської унії та 250 років канонізації Мукачівської греко-католицької єпархії. А ще – дні народження єпископів: Івана Маргітича та Івана Семедія (нині покійні). Заходи з нагоди 100-річчя першого з них заплановані на 4-6 лютого в Ужгороді, Хусті та рідному Боржавському.
Натомість, отець Мирослав Русин, що є директором єпархіального БФ «Карітас», поінформував, що торік реалізували гарний проєкт із психологічної підтримки дітей із 35-ти неблагополучних сімей у період пандемії. Продовжуються програми із підтримки діток із родин військових, ВПО. Цьогоріч втілюватимуть в життя проєкт із психологічно-реабілітаційної допомоги сім’ям із дітьми із інвалідністю.
Наостанок відбулася церемонія вручення єпархіальної журналістської премії ім. Й. Терелі, яка присуджується раз на два роки за висвітлення духовного життя краю. Цьогоріч переможцем премії із дипломом I ступеня став уродженець Тячева, а нині киянин, юрист, кінорежисер В‘ячеслав Бігун. Премію він отримав за два фільми «Многая літа. Стойко» (про професора Олександра Стойку) та «Останній солдат», що розповідає про найстарішого мешканця ужгородської Дубрівки, 95-річного дяка-шахіста Юрія Куруца (помер торік), котрий був в’язнем угорських примусових робочих таборів, у 18-річному віці добровольцем Червоної Армії, у січні 1945-го був важко поранений при визволенні Польщі. Двоє з п’ятьох його дітей трагічно загинули – підірвалися на снаряді. Диплом II ступеня за цикл публікацій отримала редакторка відділу інформації газети «Новини Закарпаття» Оксана Штефаньо, а диплом III ступеня премії Терелі розділили журналістка Тетяна Грицищук із «Карпатського об’єктиву» та Василь Ільницький із всеукраїнського видання «День».
Єпархіальними грамотами премії владика нагородив журналіста й письменника Олександра Гавроша за статтю на «Радіо Свобода» «Словак, котрий розбудовував Україну» (про владику Мілана), редакторку газети «Новини Закарпаття» Мирославу Галас за матеріал про священника-художника Золтана Шолтеса, а також дописувача цього ж видання, краєзнавця Олега Супруненка (за статтю про синагогу у Берегові). І найприємніше, що цю ж грамоту з рук владики за матеріал про художника Ференца Гоголу, який розмальовував церкви Закарпаття, отримав також дописувач «Новин Закарпаття», історик і дослідник, директор Іршавського історико-краєзнавчого музею Андрій Світлинець. У коментарі виданню пан Андрій зізнався: «Не сподівався, приємний сюрприз. В першу чергу хочу зазначити, що роботу, яку відзначили премією ім. Йосипа Терелі, який має відношення до Іршавщини (мешкав у Довгому, а похований у селі Нижнє Болотнє) – це Божий промисел. Саме він привів мене свого часу до родини Ференца Гоголи, його сина Степана Федоровича –дуже цікаву людину, співбесідника, художника, який багато розповів про свого батька, й який фактично спонукав мене до цієї праці (мова про книжку, яка видана видавництвом «Гражда» у 2007 році, в газеті ж надрукована тільки стаття, – Авт.). Він мав згрупований матеріал, який я просто обробив, підтягнув те, що, на мою думку, бракувало до цілісної картини. Степан Федорович люб’язно ділився матеріалами та спогадами. Частинка вкладеної праці тут й ужгородського мистецтвознавця Михайла Васильовича Сирохмана, бо це була спільна робота. Й нарешті – робота була відзначена журналісткою із Ужгорода Оксаною Штефаньо, яка її витягла із маленького забуття й через роки подала в новинці. Можна сказати, що це не моя особиста премія, не моє особисте відзначення, а робота багатьох. Тому, як бачите, коли є спільна робота, то маємо й позитивний результат». Сама постать Ференца Гоголи (1897 – 1984) -цікава й специфічна. Найперше, він – угорець, котрий народився у Будапешті в родині словаків й німців. «Мене вразив ще один факт: коли художник виконував у церкві ту чи іншу роботу, то однаково віддавав себе мистецтву, чи це був православний, греко-католицький чи римо – католицький храм. Так само його абсолютно однаково сприймали представники різних конфесій, але найперше – як митця», – резюмує Андрій Світлинець.

Марта Загатянська
Фото автора

Ваш отзыв

Ваш коментар