Версія для друку Версія для друку

Робота: калейдоскоп минулого і сьогодення

Написати цей матеріал мене спонукало ось що. Двох сусідських гарних дівчат враз і скоротили на роботі. Тільки у різних місцях. А ці дівчата ой які сумлінні трудівниці. Вони й на роботі якнайкраще старалися, і вдома бабусі у всьому помагають. Ціну хліба знають добре, бо ж залишилися без батька: 2 роки – одній, іншій – 8 місяців всього було. Тож здебільшого доглядали малюток бабуся з дідусем, привчаючи їх змалку до праці. Їх мама не покладала рук по заробітках аби вивести дітей в люди.
Дівчата інститут закінчили, будували плани на майбутнє, а тут… Тож до них і відносяться ці рядки: «Ой сиджу я край віконця і думку гадаю, чому в рідній Україні роботи не маю?».
Для молоді нині сумні перспективи. А загляньмо в минуле. Коли я закінчила середню школу відразу отримала направлення на Ільницький дослідний завод МЗУ, якому віддала цілих 38 років у праці. Дехто пішов на Іршавський абразивний, завод «Іршавремверстат», бавовняно-ткацьку фабрику. А хто мав бажання і здібності далі вчитися, будь-ласка, двері всюди відкриті, при чому, безплатно. І була в кожного з нас робітнича гордість, невимовна радість, що ти вже можеш заробляти.
Та ще далі в минуле. У далеких 1960-их сестра з братом, наш батько, інші осійські хлопці та дівчата йшли заробляти в Берегово у винрадгосп. Доглядали за садом, виноградниками. По сезону рвали: черешні, абрикоси, сливи, персики, яблука, виноград. А вже в суботу, по обіді, верталися додому із сумками різних смаколиків.
Ото було для мене, малої, щастя. Тому раділа і співала їм придумані пісні, було весело. Давали й мені не цукерки, булочки за 3 копійки. Бо в той час мати в колгоспі працювала за трудодні і за кілька соток землі.
Та заглянути ще в минуліше. Коли моїй матері виповнилося 16 років, вона поїхала в Чехію на заробітки. Там у панів доглядала 30 корів. Годувала, доїла, спала на сіні. Тож доки подоїть, руки так спухають, що не могла врізати собі скибку хліба.
Вісім років мучилася там. А коли верталась додому поїздом, якраз йшла війна. Мати весь час молилась, просила Матір Божу захистити її від наглих німецьких солдат, які часто заглядали у вагони.
І Богородиця почула її: направила в той вагон жінку з чоловіком, котрі їхали в Берегово і добре знали німецьку мову. Тож і пояснювали тим, що ця дівчина їхня донька і її не чіпали.
Так і доїхала з ними до Берегова, далі – товарняком аж до Осою, далі той прямував на Кам’янку. Потім мати з невеличким приданим видали заміж за далеко старшого чоловіка (на 16 років), мого батька. Віддали не по її волі, бо в нього була хата, земля, худоба.
Отаке-то життя заробітчан. Зараз моя двоюрідна сестра Ольга Савко з Ільниці нагадала, що як тітка тоді їхала в Чехію на заробітки, так і тепер, через 80 і більше років, усе повторюється. Сьогодні людям знову доводиться їхати за кордон на роботу, щоб могли прогодувати сім’ю, мали хліб і до хліба, мали житло.
Тож що чекає багатьох в майбутньому?

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій.

Ваш отзыв

Ваш коментар