Версія для друку Версія для друку

Жителі гірського села Осою читають «Нове життя». І в цьому чимала заслуга сільських листонош

Неодноразово доводилося побувати на малій батьківщині народного артиста України Івана Поповича. Це й справді унікальне село. Воно дало світу багатьох відомих українських письменників. Серед них Федір Потушняк та Іван Петровцій, твори яких дали можливість глибше пізнати невідомі сторінки рідного краю. А Іван Попович співав про рідне село Осій в багатьох країнах світу. Були часи, коли він давав вісточку про себе рідним батькам саме через пошту. Тому листоноші добре зналися з ним, впізнавали його почерк на конвертах і святкових листівках, а під час зустрічі бажали йому міцного здоров’я, щастя і добра.
Не кожному населеному пункту пощастило, щоб про його земляка знав чи не весь світ. Начальник Осійського відділення поштового зв’язку Оксана Ковач із гордістю каже, що вона цілком задоволена роботою сільських листонош Надії Митровцій, Оксани Кізляк і Ольги Бойко, які докладають усіх зусиль до того, щоб вчасно доставити до людських осель листи і телеграми. Чималу роль відіграють вони в передплаті районної газети «Нове життя». Бо саме через неї вдумливий читач дізнається, що робиться на Іршавщині. Тим більше тепер, коли наш район розпорошили і дали на поталу Хустському, Берегівському та Мукачівському районів. Прикро, що ми не зберегли своє, рідне. Адже в гірському селі Суха народився лауреат Шевченківської премії Дмитро Кремінь, у Іршаві – лауреат Всеукраїнської премії імені Лесі Українки Степан Жупанин та академік, всесвітньо-відомий генетик Юрій Глеба, у Білках – найсильніша людина світу Іван Фірцак-Кротон.
– Останнім часом, – каже Оксана Михайлівна, – ми значно збільшили систему надавання послуг мешканцям села. Приймаємо платежі, поповнення рахунків на мобільні телефони і Інтернет, проводимо виплату пенсій і соціальної допомоги, приймаємо поштові відправлення, передплату на газети і журнали, розносимо медикаменти людям похилого віку… Нас радо зустрічають у кожній домівці, зігріють гарячою кавою чи чаєм, вгостять смачними наїдками.
Власне, так повинно і бути. Поштарі завжди були у пошані в селі. Вони приносили здебільшого тільки хороші вісточки в домівки односільчан. Найбільше раділи дівчата, коли одержували армійські трикутники від хлопців, які несли солдатську службу далеко від рідного порогу. Писали і заробітчани, які працювали в різних куточках колишнього Радянського Союзу, студенти, які навчалися далеко за межами Закарпаття. Інтернет, смартфони, звісно, змінили ситуацію, однак без листонош і тепер важко уявити нам своє життя. Вони завжди прохані гості в нашій оселі.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар