Версія для друку Версія для друку

Благочинний о. Георгій Чулей: нас врятує моральність, терпимість, справедливість

Учора відзначив своє 85-річчя найповажніший священнослужитель нашого району – о. Георгій Чулей – благочинний Іршавського православного благочиння, митрофорний протоієрей, настоятель Петро-Павлівського храму с. Білки.
За більш ніж 60 років свого священства, він здобув надзвичайно велику повагу серед вірників та вищого духовного керівництва. Він – єдиний в Україні, як виняток, нагороджений Посохом, яким Церква удостоює архімандритів, та інших високих своїх чинів. А ще він має церковний орден Антонія і Феодосія Печерських І ступеня та багато інших нагород, а зі світських – відзнаку облради та облдержадміністрації «За розвиток регіону». Та найбільшою нагородою для нього є любов і довіра вірників. За духовним зціленням до священика-старця йдуть із усіх-усюд.
У цьому переконався минулого тижня, коли, разом із автором двох книг про Білки, Петром Пітрою, побували в його резиденції. Ми, за дорученням автора книги «Проповідник добра» Михайла Ломаги, передали цей дар о. Георгію, адже саме він благословив автора на написання документальної розповіді про одного із стовпів православ’я в районі – отця Серафима, котрий понад півстоліття був духовним наставником у с. Підгірне. До цього ми додали й раритетну книгу «Православний катехизис», яка з’явилася друком слов’янською мовою у Будині (Будапешт) 1801 року і кілька років тому перевидана угорцями фототипічним способом.
Ми змушені були трохи зачекати, бо отець Георгій якраз закінчував важливу розмову. А тільки ми встигли вручити йому книги як, десь здалеку, прийшла мати з сином, яка прохала вичитати над ним молитву.
− Я обов’язково прийму вас, − сказав їм ввічливо священик, − посидіть у дворі на лавці, почекайте.
Мені неодноразово доводилося бувати в робочому кабінеті благочинного. Колись разом із ним завжди була матушка Тетяна – надзвичайно привітна, інтелігентна й розважна. Невиліковна хвороба відправила її у кращі світи дев’ять років тому. Могила її знаходиться у церковному дворі й здається, що вони й досі разом. Удовий священик щодня молиться перед її надгробком, і вона залишається в його серці навічно живою – яскравим променем його душі, його щастя і світлим сумом…
Вони прожили щасливою парою 52 роки. Перед вінчанням молодий священик тільки-що закінчив Луцьку духовну семінарію, а вона – Пряшівський педагогічний інститут, бо там її батько, о. Георгій Шутко, багато років перебував на запрошення православної церкви Чехословаччини. Вона отримала прекрасне духовне і світське виховання та вищу професійну педагогічну освіту, але якщо в тебе чоловік священнослужитель, це було непереборною перепоною щоб працювати за фахом. Їй поставили умову – хай чоловік зречеться сану, тоді вона зможе працювати вчителькою. Вони були готові до цього удару, бо жили в суспільстві, де Микита Хрущов наполегливо будував комунізм, а там ні релігії ні попам місця не було.
Отець Георгій та матушка Тетяна витримали всі утиски, наругу й насмішки властей, окремих їх представників.
− Оцінюючи той дикий розгул атеїзму сьогодні – каже о. Георгій, − треба розуміти, що це була ціла система. За нею легко було ховатися і демонструвати, найчастіше нещиру відданість. Тут і є корінь зла, аморальності, яка переслідує нас досі. Тому нам так важко дається побудова справедливого, демократичного суспільства. Це стане можливим тільки тоді, коли не тільки в газетах чи промовах політиків, а в душах людей утвердяться такі істини, як моральність, терпимість, справедливість, любов до ближнього. Їх проповідує християнська релігія. Від цього й треба відштовхуватися.
Згадали ми в розмові й нелегкі часи кінця 1980-их, початку 1990-их. Тоді, через помилку влади, допущену після війни, мало не почалася війна релігійна.
Таких випадків було немало. Правда, не в нашому районі. Заслуга о. Георгія в мирному розв’язанні конфліктів, що назрівав між православними та греко-католиками, очевидна.
− А все починалося з Білок, − згадує отець Георгій, − бо в нас першою в районі була відкрита Успенська греко-католицька церква, а ми з покійним о. Павлом Мадяром показали приклад християнського терпіння й порозуміння. Добре, що в Білках було приміщення закинутої греко-католицької церкви, що слугувала музеєм, але в багатьох селах району картина була іншою. Тому ми вдвох, я, як благочинний православних, та о. Павло Мадяр, як лідер греко-католиків, побували в багатьох проблемних селах і на місці вирішували дуже нелегкі часом, міжконфесійні відносини. Ми всюди пояснювали: хочете миру – будуйте нові храми. Так і сталося. Тільки православних церков у нашому районі побудовано півтора десятки. А ще за цей час побудовано нові монастирі в Кушниці, Сільці та Осої, кардинально оновлено монастирі в Дубрівці та Приборжавському. Радує душу, що люди йдуть до храмів, до монастирів, щиро жертвують кошти на їх розбудову.
А ще о. Георгій ревно виконує свої обов’язки благочинного, наставляє священиків, особливо молодих, нести свій послух сумлінно з достоїнством. Він охоче приймає молодих на стажування, дає їм цінні практичні поради як стати справжнім духівником для прихожан.
У Мукачево-Ужгородській православній єпархії о. Георгій Чулей – один із найавторитетніших священиків, на яких у своїй пастирській роботі опирається владика, превосвященніший Митрополит Феодор. Його слово, його поради й застереження завжди приймаються до уваги, сам владика ставить о. Георгія за приклад служіння всьому кліру єпархії.
Уродженець с. Нанково Хустського району о. Георгій (Юрій Олександрович Чулей) став справжнім патріотом Білок та Іршавщини, найвідданішим їх сином, який досі несе між людей Слово Боже, слово істини, засіває людські душі добром і надією на краще, вказує шлях як цього можна досягти – молитвою, доброю поведінкою, самопожертвою.
− Білки, завдяки своїм церквам і священнослужителям, служать духовним центром району, − каже сільський голова Василь Зейкан, − отець Георгій, почесний громадянин нашого села, вже понад 30 років, як благочинний, очолює православних усього району, обирався депутатом районної ради. Завдяки його старанням православна церква Петра і Павла повністю оновлена як всередині, так і зовні і є архітектурною окрасою села.
До речі, настоятель нашої Успенської греко-католицької церкви о. Віталій Шелемба є деканом усіх греко-католиків району. Між вірниками обох конфесій панують мир і злагода із початку відновлення богослужінь в Успенській церкві. Святі отці, настоятелі наших церков, подають приклад християнської етики, людської гідності й поведінки. Особливо хочу зупинитися на постаті отця Георгія – старійшини серед священнослужителів не тільки по чину, а й за віком. Він є живим моральним оберегом не тільки нашого села, а й усього району. Ми гордимося таким односельцем і ставимо його в приклад іншим.
На старості літ о. Георгій зізнається, що навіки прикипів до села над Боржавою, до подвір’я Петро-Павлівської церкви, де знаходиться дорогий йому надгробок матушки Тетяни, яку постійно згадує у молитвах. Сюди, вклонитися матері й бабусі, приїжджають донька і син, четверо онуків, а недавно в родині з’явилася ще й правнучка.
А ще до отця Георгія з-за меж села, району та області приходять люди зі своїми болями і бідами, з якими їм не можуть допомогти медики. А цілюща молитва о. Георгія допомагає, бо він удостоєний Божої Благодаті.
З ювілеєм Вас, Божа Людино! Хай Всевишній своєю найвищою Благодаттю дарує Вам многії і благії літа.

Михайло ЦІЦАК,
член НСЖУ.

Ваш отзыв

Ваш коментар