Версія для друку Версія для друку

ШКОЛЯРІ ЧАСІВ НАРОДЖЕННЯ КРАЇНИ

Наша держава має дещо молодий вік. Та якщо його порівняти з відповідним людським періодом життя, то виходить не так вже й мало. Як то кажуть, за цей час щось знайшов, дещо загубив, але, на жаль, і багато чого втратив. І, певно, відколи існує світ, завжди актуально говорити про покоління. Представляю якраз те із них, котре у період зародження незалежності нашої країни пішло у перший клас. Не хотілося б писати, що от суто наше покоління було таким-то, адже, мабуть, все це умовно. Хоча чимало цікавих спогадів у пам’яті залишилось…

Ми вже не вчили цитат Леніна та інших вождів доукраїнського режиму. Нас ніхто не змушував цього робити, але й не забороняв. Модно було розшифровувати по-гумористичному комуністичну абревіатуру ВЛКСМ (великий Ленін купив собі мотузку) або задавати запитання: «В якій кишені Ленін носив гребінь?!» Цінувалося, якщо навідувався у шкільну бібліотеку і мав почесний список в читацькому формулярі. Якось ходили збирати металобрухт, рвали виноград у колгоспних виноградниках, залучаючись до суспільної праці, так би мовити. Це був своєрідний відпочинок. Поєднували, як то кажуть, приємне з корисним. Ще тоді продовжували вчити мову, яку нині вважають ворожою. Але вже так ніколи і не стали жовтенятами, піонерами, комсомольцями чи тим паче комуністами отого класичного типу. Хоча була популярною гра «Вожатий, вожатий, подай піонера». Ще на перервах бігали на подвір’я і кидали копійки об стіну. Один кидав, а іншому потрібно було вгадати, як вона впаде: гербом чи цифрою догори. Якщо впорався із завданням, то міг ці копійки забрати собі. Школу ми відвідували без спеціальної форми. Починали оцінювати наші знання за 5-бальною шкалою, а потім під кінець шкільних років ввели 12-бальну.
Коли згадалося за ігри, то на думку спадає ще кілька. Двоє школярів ставало напроти один одного на певній відстані. І натягували на ноги гумку. Третьому на різних висотах доводилося «відскакувати» на цій гумці кілька вправ. Було ще й таке, що малювали крейдою на асфальті квадрати, в яких писали цифри класів. Потрібно було по черзі кидати якимось предметом у цей квадратик і дострибати до нього то на одній нозі, то на двох, а потім так само повернутися назад.
Якщо тепер на комп’ютерах грають різні «стрілялки-бродилки», то тоді полюбляли якимось саморобними дерев’яними пістолетами грати у війну. Часто багато уваги приділяли перегляду телевізора. І як тут обійтись без американського кінопродукту, який заполонив всього кілька тих телеканалів, які були доступні для більшості громадян. І всі ми бачили себе героями з бойовиків, у яких зазвичай головні ролі виконували Арнольд Шварцнегер, Сільвестор Сталоне. Потім не могли відірвати погляду від «кльових» «вертушок» Чака Норіса. А ще запам’ятався моторний Джекі Чан. Це вже постать кіно іншої країни. Іноді доводилося «смакувати» й плаксивими бразильськими серіалами. Та за кілька років їх замінили молодіжні на кшталт «Елен і друзі», «Район Мелроуз», «Беверлі хілз». І всі старалися купляти собі зошити, на яких були зображені головні герої цих серіалів. Колись не могли натішитись жуйками з різними наклейками автомобілів чи ще чогось там. Ох, і «страждали» від них потім холодильники, шафи і т.д. А як забудеш про майки із кадрами зі славнозвісного фільму «Титанік» чи із зображенням його головного героя Леонардо ді Капріо – тодішнього дівочого ідола.
Коли закінчували школу, то набирала обертів комп’ютеризація. Кожну тему з цього предмета і ми проходили на практиці, але все ж більше уваги приділялося теорії. У цей же період ставало модним вчити англійську. І багато хто скористався послугами мовних курсів «Єшко».
Напевно, всього не опишеш. Просто побіжно пробігся думками в минуле. І, думаю, дехто у них впізнає себе. Можливо, комусь таким же запам’ятався шкільний період, який стартував на початку незалежності нашої країни.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар