Версія для друку Версія для друку

Подвижник, вчитель і людина

Такий напис зроблено на меморіальній дошці, встановленій 18 жовтня 2010 року на будівлі Арданівської ЗОШ 1 – 111 ступенів в світлу пам’ять про колишнього директора цього навчального закладу.Особисто я б до цього додав такі слова:народний вчитель і народний директор.
С.С. Хрипту поважали жителі села,шанував педагогічний колектив, який він очолював з 1983 року і до кінця свого життя. Так любити свою роботу і віддаватися їй сповна,як це умів Степан Степанович, можуть лише одиниці людей. І це я кажу цілком упевнено, бо знаю не з чуток про його організаторські і педагогічні здібності, а неодноразово переконався у цьому сам. Хоча він і був старшим за мене на 9 років, але жили ми з ним в одному селі і неодноразово спілкувалися з ним. Я був частим гостем у школі на різних заходах. Керівництво колгоспу часто зверталося до нього допомогти у збиранні сільськогосподарських культур. Разом з ним ми часто чергували як члени добровільної народної дружини, слідкували за проведенням у селі різних свят,особливо Великодніх і Різдвяних.
Запам’ятався Степан Степанович відтоді, коли працював на посаді голови Арданівської сільської ради.Він дбав про благоустрій села, часто зустрічався із жителями, вів мову про ворядкування дворогосподарств,дбав,щоб у сім’ях був лад і порядок. А ще він був великим прихильником футболу. Завжди був разом з командою, фінансово підтримував її як під час домашніх так і виїзних ігор. За це його в селі дуже любили і поважали.До речі,серед футболістів було багато його колишніх учнів. У ті часи я теж виступав за команду рідного села і все це бачив на власні очі.
До речі, ми із Степаном Степановичем,були і родичами- його батьки були моїми хрещеними батьками,часто спілкувалися між собою.
С.С.Хрипту любили як вчителя, поважали як керівника школи, він був умілим організатором,зумів згуртувати навколо себе колектив однодумців у всіх своїх починаннях. Чого коштувало йому тільки будівництво сучасного приміщення школи. Скільки було затрачено сил, енергії, неодноразово доводилося оббивати пороги владних кабінетів, низько кланятися чиновникам, допоки мрія про школу не втілилася в життя.
Пригадую, яка радість була в його очах, коли відкривали першу чергу сучасної школи, на жаль, другу чергу так і не вдалося добудувати. На всі сто відсотків переконаний, що якби Степан Степанович був живий, він неодмінно б розпочату справу довів до кінця. Бо був насамперед великим оптимістим, вірив у розпочату справу,настирливо добивався того, щоб слова втілювалися в життя. Будучи керівником навчального закладу, він мав неабияку підтримку як у місцевої так і районної влади. До того ж керівником тодішнього КСГП «Перемога» був колишній однокласник і надійний товариш Василь Іванович Садварій. Навчальний заклад так і назвали в селі – Степанова школа. Він особисто сам вранці відкривав приміщення школи і останнім його залишав.Він жив не лише сімейними справами,а й життям школи і свого рідного села, був організатором багатьох хороших починань. Працював на благо і добробут Арданова.
Народився Степан Степанович Хрипта 13 серпня 1947 року в Арданові у простій селянській родині. Батьки працювали в арданівській бригаді колгоспу. Вони були щирі і привітні,хазяйновиті і порядні, за що їх дуже поважали односільчани. Цьому всьому навчили і своїх дітей. Степан був напрочуд старанним у сім»ї Хриптів, де, крім нього, виховувалося ще троє дітей. Це сестри Марія і Ганна та молодший брат Петро. Сестри закінчили медичний факультет Ужгородського державного університету, тепер працюють лікарями.Брат Петро трудився водієм в Мукачівській ПМК-77, тепер на заслуженому відпочинку, займається домашнім господарством.
Степан Степанович закінчив математичний факультет Дрогобицького педінституту ім.І.Франка у 1972 році. Після цього очолював педколектив Малораковецької восьмирічної школи, а відтак – Кам’янської середньої школи. Шістнадцять років був незмінним керівником Арданівської спочатку восьмирічної, а потім середньої школи. Тоді він і поставив собі за мету зведення нового сучасного приміщення освітнього закладу, яке було розпочато в 1985 році. У зв’язку з нестачею коштів будівництво розтягнулося до 1999 року. При підтримці колишніх народного депутата України Віктора Медведчука і голови облдержадміністрації Сергія Устича, уродженця сусіднього села Загаття, було відкрито першу чергу приміщення школи. Але довго радіти тому, що було зроблено,не довелося…Внаслідок серцевого нападу 13 січня 2009 року він раптово помер у класі рідної школи, яку збудував і яку так безмежно любив. В останню путь Народного директора проводжало майже все село, рідні, друзі, знайомі із навколишніх сіл,представники району,області всі, хто знав його, спілкувався і працював з ним.
Дружина Степана Степановича Ольга Іванівна в рідній школі працювала вчителькою української мови і літератури. Під час розмови з нею із сумом згадує про цю трагічну звістку – смерть чоловіка.
– Біль утрати завжди лежить тягарем на душі, — каже вона. — Коли заходжу в приміщення школи, на фасаді якої висить меморіальна дошка, яка завжди нагадує мені заклопотаного у шкільних справах Степана, сльози самі навертаються на очі. Не віриться, що він вже ніколи не відчинить двері класу, не привітається з дітворою, не поцікавиться як справи.
Син Віталій закінчив Мукачівський сільськогосподарський технікум, вивчився на ветфельдшера, тепер займається підприємницькою діяльністю. Онук Степана Степановича Женька, якому недавно виповнилося вісімнадцять літ, закінчує Мукачівське педучилище, а внучка Ярославка — студентка другого курсу цього ж навчального закладу. Їм є ким пишатися, з кого брати приклад.Вони гідно продовжуватимуть педагогічні традиції дідуся і бабусі.

Іван ЛЕНДЄЛ,
с. Арданово.

Ваш отзыв

Ваш коментар