Версія для друку Версія для друку

Брати Сідори із Колодного у 70 – 80 роках були кумирами молоді

У радянські часи комуністична ідеологія нам насильно нав’язувала, що ми повинні брати приклад із героїв революції, вітчизняної війни, передовиків виробництва та ударників праці. Та кумирами юнаків й дівчат найчастіше були дуже далекі від офіційного визнання владою люди. Кожен із нас у дитинстві мав своїх героїв, потайки захоплювався ними. Для молоді Іршави, Загаття, Колодного, Климовиці, Івашковиці, Локтя, Дубів, Чорного Потоку, Смологовиці, Підгірного, Броду кумирами були брати Сідори із Колодного. Вокально – інструментальний ансамбль «Верховина», який було створено на базі однойменного колгоспу, був затребуваним не тільки в нашому районі, а й далеко за його межами. Він збирав цілі аншлаги на стадіонах і в будинках культури, музикантів запрошували на корпоративи, ВІА брав участь в обласних, всеукраїнських і всесоюзних оглядах, часто повертався додому із нагородами.

Юрій Сідор із задоволенням говорить про ті часи:
− Брат Михайло працював у колгоспі художнім керівником. Він створив при господарстві хор і ансамбль, часто виїжджав у поле, де виступав перед жниварями, садівниками і виноградарями. Неодноразово побував із концертними програмами і на тваринницькій фермі, де разом із самодіяльними артистами співали доярки, телятниці, їздові. Роботою брата керівники господарства були задоволеними. Та серце підказувало: цього замало. Душа прагнула більшого. І він вирішив створити вокально – інструментальний ансамбль.Із цією ідеєю підійшов до голови колгоспу Івана Івановича Галаса. Той лише задоволено усміхнувся і поважно запитав: «А що для цього потрібно?». — Звісно, у першу чергу музичні інструменти, — відповів Михайло. А потім – зал, де будемо займатися». — Це не проблема, — відповів І.Галас. — І гроші знайдуться, і приміщення буде. Було б лише кому займатися. У тебе є хтось на прикметі?». Брат Михайло сказав, що у нього вже є кандидатури, хто займатиметься у вокально – інструментальному ансамблі. Серед учасників майбутнього гурту першим назвав моє ім’я.
Із назвою ВІА теж не було проблем.Усі одностайно висловилися за те, щоб гурт носив ім’я сільгосппідприємства – «Верховина». Мовляв, і лірично, і поетично, і солідно. Навіть відповідний логотип придумали – коло, а в середині якого ялинка в обіймі гір. Згодом так було названо і колгоспну футбольну команду, яка успішно виступала в обласному чемпіонаті і навіть була чемпіоном Закарпаття.
Михайло Сідор був не лише талановитим музикантом, а й здібним організатором. Він швидко згуртував колектив професіоналів – Маргарита Гаджега грала на синтезаторі, Юрій Сідор – на бас – гітарі, Михайло Сідор класно грав на соло-ритм гітарі, а Василь Мартин — на ударних інструментах. Уже перші їх виступи привернули увагу не тільки односільчан, а й працівників районного відділу та обласного управління культури, які почали запрошувати новостворений колектив на різні конкурси і фестивалі.
Народилися брати Сідори у селі Колодному (тепер приєднане до Загаття). І Михайло, і Юрко музикою захоплювалися із раннього дитинства. Михайло спочатку навчився грати на гармошці, потім на баяні. Під час навчання у Хустському культурно–освітньому училищі почав виступати у вокально-інструментальному ансамблі «Метроном» при будинку культури Хустської фетро–фільцевої фабрики. У 1971 році, після закінчення музичного відділу Мукачівського педучилища Юрій Сідор почав грати разом із братом Михайлом у ВІА «Метроном» на ритм – гітарі. Наприкінці 1971 року Михайла Сідора запросили у вокально-інструментальному ансамблі «Искатели – 70», який діяв при ільницькому ресторані «Шахтар». А Юрій Сідор залишився грати у ВІА «Метроном»на соло-ритм гітарі..
У 1971 році у будинку культури Хустської фетро–фільцевої фабрики проходив спортивний вечір, який супроводжувався виступом артистів. Проходили показові виступи борців і боксерів. Спортивне дійство відбувалося під музичний супровід ВІА «Метроном». Одним із боксерів був Степан Бобик з Іршави. Тут і познайомилися Юрій Юрійович із Степаном Степановичем. З тих пір перебувають у дружніх відносинах. Юрій Юрійович охоче відгукується на запрошення голови Іршавської об’єднаної територіальної громади Степана Бобика виступити перед жителями міста над Іршавкою. У концертній програмі теперішнього гурту «Ретро» не тільки хіти 1970 – их і 1980-их років, а й сучасні молодіжні пісні. Наразі Юрій Сідор виступає із земляком Іваном Бідзілею, чудовим соло – гітарістом, який свого часу грав у вокально-інструментальному ансамблі «Старт». У гурті «Ретро» також грав Михайло Маргіта.
Якщо молодь захоплювалася кумирами, то дівчата по вуха закохувалися у них. Із першого погляду припала до серця Юрію Оксана Сідор. Вони настільки покохали один одного, що дотепер – не розлий вода.
До речі, дружина Оксана теж була кумиром серед учнівської молоді – тільки вже на ниві спорту. Починаючи з шостого класу, вона виступала за збірну команду школярів району з волейболу, а з дев’ятого – за збірну команду дівчат Загатської середньої школи. Водночас її почали запрошувати виступати за збірну команду області, яка брала участь у всеукраїнських та міжнародних змаганнях, зокрема, в місті Попраді.
Після закінчення школи пішла працювати інструктором по спорту колгоспу «Верховина». У 1978 році вступила на навчання до Київського державного інституту фізичної культури. Довгий час працювала вчителем фізкультури Загатської середньої школи. У той же час чоловік Юрій викладав у школі уроки музики та фізкультури.
− Школа для нас стала рідною домівкою, — продовжує розмову Юрій Юрійович. — Ми разом з дружиною Оксаною Василівною проводили вечори – зустрічі, організовували різні заходи. І без пісні ніколи ніщо не обходилося. Наш вокально – інструментальний ансамбль завжди був затребуваним. А коли з якихось причин нас не запросили, молодь вимагала «дістати нас з-під землі», але все рівно ми там повинні були бути. Добре було те, що я уже давним–давно придбав автівку, і добратися нам будь-де не було проблем. Через годину – другу ми всі були в зборі.
У ті часи життя школи було насиченим і різноманітним. Батьки дружини теж працювали у навчальному закладі – батько, Василь Васильович, був учителем фізкультури, мама, Марія Іванівна, викладала російську мову і літературу. Із раннього дитинства до музики долучився і син Юрій, який вже із шостого класу почав грати на синтезаторі разом із батьком і стриєм у вокально–інструментальному ансамблі. Він, як то звикли говорити, перевершив батька. Уже кілька років підряд має музичну студію. Робив оранжування народним артистам України Степану Гігові та Івану Поповичу та не менш відомим виконавцям Івану Козарю, Еріку Вайді та багатьом учасникам всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Випустив два музичні альбоми власних пісень.Заснував студію «Юрсен». На даний час він є директором Міжнародного фестивалю пісні і танцю «Кришталеві грона» м.Виноградів. Тепер він виступає у гурті «Марина і компанія».Його справу продовжує дочка Ніка, яка наразі закінчила третій курс Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка, яку свого часу закінчив її хрещений батько, народний артист України Степан Гіга. Відрадно й те, що вона разом із батьком вже зняли п’ять кліпів гурту «Ретро» – «Іршавчанка», «Я люблю тебе», «Я иду тебе навстречу», «Кукушка» і «Королева красоты». Син Юрія Сідора – молодшого цьогоріч також закінчив Іршавську школу мистецтв.
Серед пісень, які свого часу виконував гурт «Верховина» – «Червона рута», «Ой летіли гусоньки», «Скажи зачем и почему», «Іванку, Іванку…». У їх репертуарі були також популярні пісні зарубіжних композиторів.
Старожили дотепер пригадують, як проходили вибори за радянських часів – із самого ранку в центрі села грала музика, працювала виїзна торгівля. Не обходилося і без братів Сідорів. Вони завжди були в центрі уваги, бо саме їх спів полюбляла молодь.Такі заходи зазвичай закінчувалися танцями.

Доречно нагадати, що склад колективу час-від-часу змінювався. У ВІА «Фаворит» певний період грали із Сідорами Василь Дешко, Іван Котубей, Василь Паук, Михайло Кинів, Юрій Микита, Євгеній Лакатош, Василь Сушанин, Михайло Огар, Михайло Микита, Михайло Гаджега, Іван Стрипко, Павло Пелешкей, Валерій Михайлов, звукооператор Іван Вароді та інші.Кожен вніс свій вклад у популяризацію вокально – інструментального ансамблю.
− Жаль, що вже пішов у потойбічні світи брат Михайло, — із сльозами в очах каже Юрій Юрійович. — Він був локомотивом колективу, завжди запалював нас на добрі справи. Брат був дуже наполегливий, умів долати труднощі. Він не тільки досконало грав на багатьох музичних інструментах, а й сам виконував пісні та писав поетичні тексти.Його син Михайло та дочка Марина теж пішли в батька – обидвоє здобули музичну освіту. Правда, син працює тепер в Чехії, а дочка викладає в Загатській ЗОШ І – ІІІ ступенів уроки музики.
Велику роль у житті Юрія Сідора зіграв колишній начальник районного відділу культури Юрій Глеба. На прохання колоднянських музикантів він виготовив першу в їх житті афіші (на фото), де було позначено: Міністерство культури України та Іршавський районний відділ культури. Одна із афіш того брендового зразка зберігається у його сімейному архіві.
− Мені вже, слава Богу, недавно виповнилося 68, але без пісні не можу, — каже Юрій Сідор. — Пісня ввійшла в моє життя. Хоча офіційної назви села Колодного давно вже не існує, однак коли говорять про нас, братів Сідорів, то обв’язково добавляють – із Колодного.
Приємно чути таке. Бо Юрій Сідор, скажу відверто, дотепер для мене, уродженця села Загаття, залишається кумиром, як і його брат Михайло. Вони вже вписали свої імена в історію не тільки краю, а й України.
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар