У долі Василя Петровича, звичайно, як і у багатьох наших земляків, соціально-політичні перетворення другої половини 1980-их – першої половини 1990-их років зіграли нехай і непряму, але свою поворотну роль. Мукачево притягувало молодь із довколишніх сіл надзвичайно сильним магнетизмом можливостей реалізації задумів, амбіцій, талантів і найрізноманітніших здібностей. Вчорашній школяр Василь Мисло із Завидова не ставив перед собою особливо грандіозних планів. Влаштувався робітником на один із тогочасних флагманів промисловості Закарпаття – завод «Мукачівприлад». Наступний етап – знов-таки нічим не примітний – армійська служба, повернення після неї на два роки на те саме підприємство.
Так само, мабуть, прикметною є і проба молодої людини у бізнесі. Хіба знайдеш тепер представника того покоління, хто бодай не намагався знайти себе у цій сфері діяльності. Але від долі, звичайно, не втечеш. У Василя Петровича це співпало дивним чином: особисте життя із нерозривною в’яззю переплелося із професійною діяльністю. Його серце причарувала мила і красива Світлана. А вже її батько, лісничий Загатського лісництва Іван Андрійович Делеган порадив: «Ставай до надійної справи». До того ж, на той час і місце лісівника звільнилося. Василь Петрович таким чином прийняв під свою опіку обхід №3 між Бабичами і Гендеровицею. Можна сказати – став ґаздувати на 370,1 гектара. То лише так мовиться про ґаздування: заробіток за місяць у 1996-ому році складав, смішно говорити, – 55 купонів. А як було жити молодій сім’ї за такі копійки? Проте витримав. Хоча не всі пройшли аналогічні випробування.
Справа лісівника припала Василеві Мислові до душі. Представники старшого покоління цієї нелегкої, але споконвіку почесної професії прийняли його у своє коло.
– Будеш ти фоштером, – і понині згадує свою оцінку негласно зданого екзамену перед таким співтовариством, – сказав мені якось Михайло Іванович Петьовка.
А ще добрими теплими словами відгукується Василь Петрович про Плескача, Дрогобецького. Це були благородні наставники, які додавали професійних тонкощів до загальних знань, які одержував, навчаючись у Хустському лісотехнікумі.
Молодий працівник лісової галузі, немов губка, всотував знання. Навчання давалося йому легко, а у поєднанні із практичним їх застосуванням дедалі глибше поринав у суть справи. Закінчив навчання в лісотехнікумі і вже через рік-два зрозумів, знань у цій сфері забагато не буває. Тож невдовзі поступив у Львівський лісотехнічний інститут, який так само успішно закінчив.
Василь Петрович – людина-фахівець, для якої пізнання нового – звичайний стан, природна потреба, яка не стає меншою від віку. Кілька років тому автору цих рядків довелося поспостерігати його спілкування із неперевершеним і авторитетним знавцем карпатської природи Феліксом Федоровичем Гербутом. Сивий і мудрий Фелікс Федорович знаходив наукове пояснення найскладнішим випадкам лісової практики, з якими доводилося зустрічатися загатським лісівникам. Здавалося, що за цілий день їх діалог виснажиться, але ні, свіжість думок, заповзятість у спілкуванні вражала.
Взагалі, Василь Мисло надзвичайно енергійний і заповзятий до роботи та й до будь-якої справи, за яку береться з тієї або іншої причини. Крім основної роботи, у нього ще є справи, які на іноземний манер називають хобі, але то справжні справи, яким віддається душа цього чоловіка, енергія, час і, звичайно, фінансові ресурси, бо без них тепер ніщо не обходиться. Мова йде про чималу пасіку у Василя Петровича та полювання.
Як правило, у доброчесних лісничих такий розклад справ усталений, звичний, ба, навіть традиційний. Подібна тяглість заглиблена десятиліттями ще у ті дорадянські роки, за які вже теж потихеньку забувають, коли лісники служили охоронцями графських лісів, а лісничі належали до заможних і надзвичайно поважних верств.
Хоча, правді бути, Василь Петрович заслужено користується авторитетом як серед підлеглих, колег, так у керівництва державного підприємства «Довжанське лісомисливське господарство». І в обласному управлінні лісового господарства лісничий В.Мисло на хорошому рахунку. Крім того, не так легко завоювати славу доброчесної людини і принципового лісівника у жителів десяти сіл кількох районів, до яких прилягають лісові угіддя Загатського лісництва.
– Тут у кожному населеному пункті своя ментальність, свої оригінальні характери, – розповідає лісничий В. Мисло.
Був один період, коли лісничому Василю Мислові реально пропонували суттєвий кар’єрний злет. Далеко не кожній людині дано утриматися від подібної спокуси. А от Василь Петрович витримав і цей життєвий екзамен. І не жаліє за тією можливістю.
Його життєві виміри у інших площинах і висотах. Серед пріоритетів – сімейне благополуччя, кохана дружина Світлана Іванівна, любимі донечки Вікторія та Іванка і, безперечно, радіє п’ятирічному внучкові Юркові.
Михайло ІСАК.
