- Нове життя - https://nz-ir.com -

«ОБНІМІТЬСЯ Ж, БРАТИ МОЇ, МОЛЮ ВАС, БЛАГАЮ!»

Уважний та вдумливий читач «Нового життя», а саме такими у редакційному колективі ми вважаємо кожного із вас, шановний наш передплатнику, чи передплатнице (даруйте за фемінітив), мабуть, зазначив у недавньому ювілейному інтерв’ю Юрія Глеби такий делікатний нюанс про своєрідний борг Хустського району перед Іршавським. Наш творчий колектив вперше на сцені публічно виконав «Червону калину». Буремний 1991-ий рік загубив у історії концерт-відповідь сусідів на нашому подіумі. Неодалік у часі, кілька днів тому, один із земляків Юрія Федоровича у приватній розмові про перспективи входження (включення, злиття, приєднання і т.д., і т. п.)не втримався від шпичака:
– Ти вже навчився на «ун» говорити?
Для закарпатців ні для кого не є великою таїною про те, що майже в кожному селі, не ведучи вже мову про райони, своя специфічна говірка, вимова,які роблять наш закарпатський діалект настільки колоритним і неповторним, що його нерідко, а подеколи й доволі успішно намагаються видати як окрему мову. Але сьогодні не про те.
Нині про те і таке майбутнє, яке чекає нас із вами, дорогі наші іршавчани у новоутвореному Хустському районі, вибачайте, – і в Берегівському також.
А може бути, що і ще в якомусь?!
Далеко не виключено.
Так от саме про науку і хотілося б кілька слів.
На гадку приходять геніальні Кобзареві рядки:
«Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте.
І чужому научайтесь, –
Свого не цурайтесь:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люде цураються,
В хату не пускають,
Свої діти – як чужиї,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому».
Так, ми – сусіди і – добрі. Колись, в епоху «розвинутого соціалізму», наші райони змагалися, і це було суперництво без затятості. 

Але з добрячою дрібкою перцю. Редакції районних газет не стояли осторонь цього процесу і проводили як формальні підсумки, так і зустрічі, де обговорювалися далеко не партійно-господарські теми та ідеологічний зміст передовиць.
Тридцять років новітньої історії України розвів далеко у вагових категоріях наші два райони майже у всіх вимірах: політичному, економічному, соціальному…
Ми, на превеликий жаль, прошляпили свій, Іршавський район, не втомлююся на цьому наголошувати.
Але попри це, ми ревно продовжуємо займатися національним видом спорту – танцями на граблях. Про що ми? Все про те ж.
Стартувала виборча кампанія, і всім або майже всім представникам місцевої еліти(?) враз стало не до району, з якого роками годувалися. Може, й ще перепасти – це вже кому як випаде. А от хто тепер думає, та й іще більше запитання, хто працює над тим на нашому регіональному рівні: як, яким чином, з яким «посагом» і на яких правах ми увійдемо в сусідню садибу і наскільки чільне місце ми там займемо — у світлиці чи на сторнадзі. А хто-небудь кого-небудь питав?
У значної частини наших краян давно вже налагоджені зв’язки із сусідами із Вертепа, Монастирця, Липецької Поляни та інших населених пунктів, а як буде з іншими?
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, −
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати!
Благословіть дітей своїх
Твердими руками,
І обмитих поцілуйте
Вольними устами!
І забудеться срамотня,
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній,
Новий засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Ці слова Тараса Григоровича звернуті до кожного українця більше ніж півтора століття тому не перестають бути актуальними і для нас, сучасників реформ, які на словах ніби «во благо», а на ділі — побачимо.

Михайло ІСАК