Версія для друку Версія для друку

Між вчителем і учнем повинен бути живий зв’язок

У багатьох батьків є справедливе побоювання, що з 1 вересня навчання в загальноосвітніх школах проводитиметься в режимі онлайн.Життя дітей в умовах карантину показало, що це до добра не приведе. Спостерігаючи за своїми внуками, дійшов висновку, що вони майже весь свій час проводять у смартфоні. Їх не цікавить політика, вони з огидою дивляться телевізійні ток-шоу, де наперед проплачені так звані політологи (а їх в Україні розвелося до біса!) з усіх сил, аж слюна бризкає з рота, вихваляють свого патрона, роблячи з нього чи не святого. А коли той «ангел» добереться до керівного крісла, одразу в нього наступає амнезія.. Якби вони робили те, що кажуть, то ми б уже давно жили так, як у цивілізованому світі. Однак для них – обіцянка-цяцянка, а дурному радість. Дурному, вибачте на слові, себто нам, бо ми щоразу йдемо на вибори й голосуємо за тих, хто найгучніше кричить, не скупиться надавати безнадійну надію.
Мають правду ті, хто каже, що життєвий рівень абсолютної більшості населення в Україні із року в рік погіршується, промисловість і сільське господарство занепадають, на ладан дихають малий і середній бізнес, а про створення нових робочих місць в районі, області чи в Україні ніхто й не думає. Ви прочитайте тільки нашу газету: ніхто, нікого, нікуди на роботу не запрошує. Життя в районі ніби призупинилося. Вже й призабулося, коли керівники району чи міста перерізали святкові стрічки на відкритті новозбудованих об’єктів. Натомість люди масово виїжджають на заробітки за кордон. Із простягнутими руками наших земляків чекають у Польщі, Чехії, Німеччині, Італії, Іспанії та прибалтійських республіках. Виявляється, там нестача робочої сили, особливо тепер, під час збирання врожаю сільськогосподарських культур. І заробітна плата там, на відміну від нас, вкрай приваблива – 25-30 тисяч гривень в місяць. І це в той час, як у нас медиків, освітян, культосвітніх працівників, працівників торгівлі тримають на мінімальній зарплаті.
А свого часу в Іршаві була заготконтора, у Білках і Великому Раківці консервні цехи переробляли продукцію, куди люди масово здавали помідори, огірки, перець, сливи, яблука, сонячні грона, і за це могла звичайна сільська сім’я прожити. Особисто я свого часу, будучи семикласником Загатської середньої школи, за здані сливи купив у магазині книжку Федора Потушняка «Повінь». Вона дотепер зберігається у моїй сімейній бібліотеці. За зароблені гроші сільський хлопець міг придбати собі також зошит, альбом для малювання, годинник, велосипед чи фотоапарат. Було б лише бажання!
У ті часи селяни масово тримали у своїх дворогосподарствах велику рогату худобу: кіз і свиней. Із роками маленькі пастухи і вівчарики стали відомими вчителями, лікарями, інженерно-технічними працівниками, військовими, вченими, журналістами, музикантами і письменниками.
Жителі гірських сіл Климовиці, Івашковиці, Смологовиці, Климовиці, Сухої, Малого Раківця, Чорного Потоку, Приборжавського, Довгого, Кушниці чи Лисичова мають можливість підзаробити на грибах, яких цьогоріч було в наших лісах достатньо. Дають прибуток і лісові суниці та яфини, відрадно, що до їх збору залучаються і діти. Кожен на власному досвіді може переконатися, що таке зароблена копійка.
Більшість літніх людей, які сподівалися на забезпечену старість і відкладали гроші на ощадних рахунках, залишилися без копійки. Дотепер багато з них не можуть зрозуміти, що з ними сталося, куди вони поділися.Пенсіонерів, які здебільшого проживають на селі, рятує хіба що земельна ділянка, на якій вирощують продукти харчування. Не доводиться брати кульок і йти на покупки картоплі, помідорів, столового буряку, огірків. Хто тримає корову чи козу, має своє молоко, хто вирощує свиней, качок, гусей чи кроликів не доводиться купувати м’ясо чи сало. В урожайні роки мають зиск і ті, хто доглядає за садом і виноградниками. Є свої яблука, сливи, груші, черешні, вишні, сонячні грона, із яких можна в домашніх умовах виготовити вино і палинку.
Є батьки, які роками працюють за кордоном. Вдома дітей залишають на стареньких бабусь і дідусів, які майже нічого не тямлять в сучасних новітніх технологіях. Для них несприйнятним є дистанційне навчання в школі. А згідно викликів нашого бурхливого часу, вони теж повинні вміти працювати на відстані, добре розумітися в комп’ютері чи в смартфоні. Власне, необхідно бути медіаграмотним. Це надважливіші навички ХХІ століття. Водночас перед вчителями також постало випробування, як відпрацювати ці навички разом з учнями в реальному часі під час дистанційного навчання. Вчитель мусить насамперед налагодити живий зв’язок з учнем і вдало спланувати свою роботу.
Необхідно швидко адаптовуватись до нових умов. А це величезне навантаження. Вчителі, директори шкіл і вихователі дитячих навчальних закладів повинні бути повсякчас на зв’язку із своїми вихованцями. А це не так і просто.
Цю невластиву для себе роль мають опановувати і батьки. Вони просто зобов’язані відчувати таку ж надмірну напругу, почуття обов’язку за виховання своїх дітей.
Якщо із старшокласниками більш – менш зрозуміло, а як бути із першокласниками? Їх треба вчити не тільки читати, писати і рахувати, а й творчо думати, допомогти у освоєнні тієї чи іншої нової теми. Тут вже точно без вчителя важко обійтися. Пригадаймо своє дитинство. Для того, щоб підготувати руку учня до письма, потрібно провести з ним чималу підготовчу роботу – малювати, розфарбовувати рисунки, ліпити, робити пальчикову гімнастику. А правильно писати, погодьтеся, навчить тільки вчитель.
– Водночас, готовність малюка до школи,– каже вчителька Іршавського ЗЗСО І-ІІІ ступенів №2 Віра Глушко, – це не лише уміння писати й читати, а й здатність сидіти за партою тривалий час, мати стабільну самооцінку, ставити перед собою та досягати мету (наприклад, дочитати оповідання до кінця, не розплакатися після отримання поганої оцінки, а головне – вміти спілкуватися з людьми, різними за віком).
Школа – це дуже відповідальний етап у житті першачка. Дитина не тільки побачить навчальний заклад, де вона вчитиметься, а й познайомиться з першим вчителем. Необхідно хлопчиків дівчат не тільки заохочувати до навчання, а й правильно мотивувати, і краще за все – власним прикладом.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар