Версія для друку Версія для друку

Дерев’яною церквою на Іршавщині стане більше

Іршавщина давно б могла стати туристичною Меккою. Чого тільки варті три дерев’яні церкви, які знаходяться в гірських населених пунктах – Дешковиці, Локті та Івашковиці. Зведені вони ще у ХVІІІ столітті без жодного цвяха. Прикро лише, що держава майже не звертає на них увагу. Усе тримається на ентузіазмі прихожан і священнослужителів, які дотепер користуються послугами храмів. Часто тут можна побачити молодят, які приходять сфотографуватися на добру згадку про перебування в цій історичній місцевості.
Окрасою міста над Іршавкою стане і сучасна дерев’яна греко-католицька церква, яка зводиться на вулиці Шкільній. Наріжний камінь освячений на честь Преображення ГНІХ із благословення Преосвященного Мілана єпископа Мукачівського 2 квітня 2017 року.
Дерев’яний храм будується в готичному стилі. Зруб виготовили в селі Богдан Рахівського району. Звідти перевезли його автотранспортом в Іршаву. Будівельники теж тамтешні – із ранку до пізнього вечора трудяться тут брати Микола, Михайло та Антон Баранюки і Василь Ворохта. Незважаючи на молодий вік, вони вже мають певний досвід у зведенні подібних автентичних споруд. Кожен зруб має відповідну позначку, майстри знають наперед, що і як робити.Цвяхи використовують рідко. Оглядаючи храм, ніби переносишся на 600 – 700 років назад.
– Церква росте на очах, – розповідає о. Іван Садварій. – Це все, що бачите, зроблено протягом чотирьох тижнів. Однак роботи ще дуже багато. Потрібно перекрити дах, встановити вікна і двері, провести опоряджувальні роботи, опалення.Немаловажне значення має і впорядкування території, бо вона роками не використовувалася як слід, була в захаращеному стані. Однак для цього треба мати чималі кошти.Добре,що знайшлася чесна і порядна людина – директор ЗАТ «Електро – Закарпаття» Михайло Іванович Костак.Він всіляко сприяє нам, бо й сам всім серцем вболіває за зведення святого храму. Постійно тримаємо з ним зв’язок.
Робить це М.І. Костак не спроста. Він родом із сусідньої Виноградівщини, а його дружина – із Вільхівки. Вже роки проживають в обласному центрі, щось хочеться зробити і для нашого району.
о. Садварій народився в с. Заріччя. У сім’ї змалку прищеплювали йому любов до релігії. Тому після закінчення школи він вступив в Ужгородську богословську академію. Згодом закінчив Івано-Франківський теологогічно-катетичний духовний інститут. Служив у с. Чингава, Усть-Чорна, Нижньому Болотному, Вільхівці. Понад 19 років віддав служінню Богу і людям у с. Осій.
Скажу й таке: хто проходить повз новобудову, обов’язково, на мить, зупиниться, зверне на неї увагу, сфотографує… Бо вона напрочуд приваблива. А ще поряд з нею зведено каплицю, де відбуваються у релігійні свята і недільного дня молитви.
Бажаю о. Садварію багато Божих ласк і подальшого служіння в Божому винограднику, який, віриться, небавом відкриє свої двері.

Василь БУЖОРА

Ваш отзыв

Ваш коментар