Версія для друку Версія для друку

І не шукайте винних ви довкола!
Й не плюйте в душу, де гріхів сповна!
Не підраховуйте учинків ви поганих!
Хіба свого не маєте гріха?!
Утім, що діється довкола, винні
Лиш тільки ми – грішний народ,
Адже до цього йшло,
І що ж ми хочемо?!
Коли довкола фейковий народ,
Хіба ви скажете,
Що в церкву ходять тільки праведні?!
Хіба розп’яття торкаються
Лиш чисті й праведні вуста?
Не треба тут нікого звинувачувать,
Смиренність й наше каяття,
Можливо, можна ще змінити щось,
Але залежить це від кожного із нас.
Забули все… забули бути вдячними
І це наш гріх… великий гріх,
Гординя наша, наше самолюбованіє
І те, що хочемо бути краще всіх,
Смиренності нема і співчуття
до ближнього,
Й дітей не учимо речей простих.
Цей вік, де більш нема субординації,
Де батькові сказать можна будь-як,
Де матір – більш не та святиня,
Якій би руки цілувать.
Це боляче … та, жаль, не всім … не всім…
Ми дітям нашим все на блюдечку дамо,
Бо ми вважаєм краще так для них,
Та в старості ми зрозумієм,
Ми викохали гордість, викохали егоїзм,
Закоханість у себе виховали.
А далі що???
А як нам помінятись, як змінити долю?!
Ми більш не вміємо терпіть,
Ми більш не вмієм слухати,
Бо зараз тільки статус грає роль,
Та, жаль, за статус Бог не буде нас
питати
І не дивитиметься, хто зображений,
У профіль на купюрі чи в амфас,
І не погляне,
Скільки в нас на пальцях діамантів.
Ці діаманти він шукатиме в наших
серцях.
Та, жаль, ми люди,
Нас важко виправить,
Нас важко виховать,
І кожен сам собі не вміє розказать.
Не вірю в те, що більш нема надії,
Щоб було краще, щоб іншим був народ!
Я хочу днів отих, коли була повага,
Коли людина – людиною була.
Коли цінили справжнє все,
А не як зараз – фейкове.
І чим дурніше покажеш ти себе,
Тим більше цим запалюється
Покоління молоде.
От такий приклад зараз:
Наглість , тупість , безсмисловість –
Герої часу нашого !
Все на показ , все запечатано у фото,
Вже скоро не розрізнятимуть,
Де світ реальний, а де insta.
А жаль… великий жаль…
Людино , ти ж – людина чуєш?!
Ти ж можеш все, якщо лиш захотіть.
Чому ж не хочеш виправить,
Змінить, задуматись….
Чому ж ти не знайдеш тих п’ять хвилин
Для Бога …
Для себе, врешті-решт,
І для дітей своїх.
Хіба ж не зрозуміти нам лише одного –
Без Бога ми ніхто й ніщо.
Допоки ми це усвідомимо
Вже пізно буде ….
І не питайте в себе, чому життя таке!
Чому це з нами коїться.
Загляньмо краще собі в душу.
Там відповідь ми знайдемо відразу.
У когось квіти запашні цвітуть,
А інший лиш смердить,
І сморід цей душі так важко з себе змити.
Молитвою вмивайте душу!
Й дітей своїх цього повчайте,
І не шукайте винних ви довкола,
Й не плюйте в душу, де гріхів сповна.
Ви просто дякуйте за все, що маєте.
А Бог – він розбереться,
Де сморід…
А де любляча душа!

Ганна Кошан

Ваш отзыв

Ваш коментар