Версія для друку Версія для друку

Юрій МАРУЩИНЕЦЬ: «Моє життя пройшло в епіцентрі колізій»

Серед палких прихильників редакції районної газети «Нове життя» можна по праву назвати колишнього начальника Іршавського райвідділу внутрішніх справ Юрія Марущинця. Він – не тільки уже впродовж кількох десятиліть наш постійний читач, а й свого часу, будучи депутатом районної ради, допоміг залишити за редакцією приміщення, де ми знаходимося зараз (на нього ще тоді накинули око місцеві можновладці). Його підтримала більшість народних обранців. Це говорить про те, що Юрій Михайлович мав неабиякий авторитет серед депутатського корпусу, користувався повагою у колег по роботі, умів відстояти колектив газетярів. За це йому велике спасибі! 

Незважаючи на те, що він вже давно на заслуженому відпочинку, будучи в Іршаві, обов’язково зайде в редакцію, чемно привітається, розповість про життя-буття: як живеться в теперішніх умовах пенсіонеру.
Народився Ю. М. Марущинець в с. Великий Раковець 27 червня 1955 року у багатодітній родині колгоспників. Батько, Михайло Юрійович, був відомим садоводом, вирощував на великораковецьких схилах дорідний урожай слив, яблук, а мама, Марія Юріївна, працювала в рільничій ланці. Вони змалку вчили своїх дітей шанувати працю і поважати людей, які трудяться на землі. Праця, говорять мудрі люди, є для життя сіллю, яка оберігає людину від гниття. Треба завжди займатися корисною справою, тоді й проблем буде менше.
Після закінчення Великораковецької восьмирічної школи Юрій вступив на навчання до Хустського професійно-технічного училища №9, водночас здобував освіту у загальноосвітній вечірній школі. Вважав, що знання потрібні, без них у цей непростий час обійтися просто неможливо.
Закінчивши ПТУ, працював на Ужгородському заводі залізобетонних виробів та конструкцій. Робота була не з легких.
Із 1973 по 1975 рр. служив у армії у групі радянських військ у Німеччині. Після демобілізації працював у сувенірному цеху колгоспу «Виноградар». З 1976 року навчався у Рязанській вищій школі МВС СРСР, яку закінчив із відзнакою 1980 року.Отримав кваліфікацію юриста.
Роботу в правоохоронних органах Ю. Марущинець розпочав слідчим Мукачівського міського відділу внутрішніх справ.
– На все життя мені запам’ятався перший виїзд на місце пригоди у складі слідчо-оперативної групи, – розповідає Юрій Михайлович. – До міського відділу надійшло повідомлення про вчинення невідомою особою хуліганських дій із нанесенням ножових поранень трьом особам на автовокзалі (місто над Латорицею завжди привертало до себе увагу злочинного світу – тут скоювалося чимало крадіжок, процвітала корупція, було багато заїжджих гастролерів). Хуліган з місця пригоди зник. Слідчо-оперативній групі, яку я очолював, довелося опитати десятки людей. Було висунуто кілька версій. І пошуки увінчалися успіхом – зловмисника було затримано. І подібних випадків було багато.
Із 1982 по 1986 рр. Юрій Марущинець працював слідчим Іршавського районного відділу внутрішніх справ.Разом із ним несли службу слідчі Іван Пецко та Михайло Шелельо. Вони розслідували всі кримінальні справи. У розмові Юрій Михайлович згадав про те, що тоді в Іршавському районі часто скоювалися крадіжки великої рогатої худоби. Потерпали від крадіїв селяни Доробратова, Мідяниці, Греблі, Нижнього Болотного, Вільхівки. Для розслідування було створено оперативно-слідчу групу, яку очолив Юрій Михайлович. Було опитано сотні мешканців, ретельно перевірялася кожна інформація, проводилася особиста розмова з тими, хто міг скоїти крадіжку. Було отримано інформацію про групу крадіїв із Тячівського району. Водночас стало відомо, що аналогічні крадіжки скоювалися також у Хустському, Берегівському та Виноградівському районах. Коли крадії з’явилися у Вільхівці, один із випадкових свідків, що побачив автомашину, у якій перевозили худобу, повідомив у міліцію. Особу водія було встановлено. Спільними зусиллями разом із спеціально задіяним підрозділом управління МВС банду було затримано. На лаві підсудних опинився і керівник злочинного угруповання.
У жовтні 1986 року Ю. Марущинця було призначено на посаду заступника начальника районного відділу внутрішніх справ. Його запропонував на цю посаду тодішній начальник Іршавського райвідділу внутрішніх справ Лука Федурця.
– Теперішня люстрація порівняно з тим, яку перевірку пройшов я, здається дрібницею, – усміхається Юрій Михайлович. – Мною ретельно займалися КДБ, суд, прокуратора і, звичайно, міліція. На розмову неодноразово викликав і тодішній перший секретар райкому партії. Цікавився, чому в кінці нашої земельної ділянки встановлено хрест, як я ставлюся до релігії, як придбав у Іршавській рембуддільниці плитку, скільки заплатив, чи нема там корупції, у якій армії служив мій батько. Питань було багато і різних, часто я і сам не усвідомлював, до чого все це. Тільки з часом зрозумів, що якісна плитка коштувала на 2 карбованці більше. Мене навіть зобов’язали тоді принести і показати квитанцію. Виявилося, що я сплатив усе до копійки. Встановлення хреста батько взяв на себе – у сільраді написав пояснюючу записку. А щодо служби в армії – то він не брав участь у бойових діяв. Скажу відверто: я довго не міг заснути після тих розмов – допитів. Але, слава Богу, все пережив. Лука Степанович Федурця був просто задоволений мною. Люстрацію я пройшов успішно.
Міліцейська служба неспокійна, вона насичена різними пригодами. Не пройшло багато часу, як у селі Білки сталося жахіття: у присілку Піньковиця біля потічка було виявлено два трупи. Убивць затримали протягом доби. Не вірилося, що це могли зробити прості звичайні люди. Двох було засуджено до розстрілу, а одного до 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму. Та з часом із прийняттям нових законів розстріл замінили на 20 років ув’язнення.
На посаді заступника начальника райвідділу внутрішніх справ Ю. М. Марущинець пропрацював 8 років. У серпні 1994 року його було призначено начальником Іршавського райвідділу внутрішніх справ.Через два роки йому довелося пройти справжнє випробування – у Іршаві було скоєно вбивство хлопця і бабусі. Особовий склад працював у посиленому режимі. На допомогу іршавським детективам управлінням МВС в Закарпатській області було направлено до 200 працівників міліції. Протягом двох місяців вони розкрили зухвалий злочин.
– Міліцейська служба неспокійна, сповнена несподіванок, тривог, різних життєвих ситуацій та колізій, – розповідає Юрій Михайлович. – Коли вже повертаєшся додому, ніби все спокійно, обов’язково щось трапиться…
На пенсію пішов Ю. М. Марущинець у званні підполковника міліції. Та втриматися без роботи довго не міг: незабаром очолив Іршавське районне управління юстиції. За чесну, сумлінну працю нагороджений медалями «За бездоганну службу» ІІ і ІІІ-іх ступенів, має чимало почесних відзнак, грамот і подяк.
Стежкою батька пішов і син Василь, який закінчив Київську академію внутрішніх справ, а тепер працює начальником міграційної служби району. Донька Леся закінчила Хустське медичне училище, а після, Львівський інститут внутрішніх справ, на даний час працює в медицині. Юрій Михайлович має п’ятеро внуків. Недавно йому виповнилося красних 65 літ. Із ювілеєм Тебе, друже!

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар