Версія для друку Версія для друку

Прем’єра поетки

Кошан Ганна Володимирівна народилася 22 червня 1990 р. в мальовничому селі Кушниця.
У 2007 році закінчила Кушницьку загальноосвітню школу I-III ступенів.
Писати вірші почала ще в шкільні роки, її надихала творчість Тараса Григоровича Шевченка. Кобзар – це не просто зібрка віршів генія українського народу – це її настільна книга. Неодноразово брала участь в районному конкурсі: «Кращий читець вірша Т.Г.Шевченка», займаючи призові місця. Любить торкатись словами людських сердець, адже ніби пише не перо, а саме серце і душа.
У 2012 році закінчила Мукачівський державний університет і отримала повну вищу освіту за спеціальністю “Початкова освіта” та здобула кваліфікацію «Вчитель початкових класів».
На даний час проживає в Ужгороді та працює вчителем початкових класів в СНВК “Пролісок”.
Любить читати книги, що стосуються психології людини. Саме тому, хто читає її вірші, може відчути присмак філософії та моральних проблем, які можуть стосуватися кожного з нас.
Хоча перші вірші з’явилися на папері в 13 років, але їх мали можливість читати тільки найрідніші їй люди. Останні два-три роки ділиться своїми віршами в соціальних мережах. 

Задумалось небо і гори,
Задумалось все …
І довкола:
Тихо, спокійно, безпечно.
Коник в траві десь стрибає,
Чути пташок десь далеко.
Ліс теж тихенько дрімає.
Все оповито в дрімоту,
День кінця добігає,
Вечір лягає на трави,
Тихо дерева колише,
Пестить, голубить, обійме.
Вітер з природою дружить,
Він про все їй розкаже,
Трохи їй серце відкриє.
Він хоч могутній, теж тужить,
Інколи слабкість покаже,
Хмари в росі розтопились,
Зірка, закохана в небо,
Бесіду тихо заводить.
Місяць тихенько виходить,
Сонну усім заспіває.
Як же це мило й тривожно,
Скільки ж слів у цій тиші.
Коник в траві ще стрибає.
Пташка затихла, заснула.
Ліс теж уже засинає,
Й діток до сну він готує.
Кожного з них приголубить,
Кожному ліжечко встелить,
Він, як та мама, обійме,
Кожному  тихо співає.
Небо за цим тихо стежить,
Сумно йому і до болю
Хоче кричати нестерпно:
– Що ж ти, людино,
тут твориш?
Ти вже все зруйнувала,
Ти вже тут все змінила,
Ти своїм розумом, чуєш???
Наскрізь всю душу небесну,
Ти її спопелила.
Ти подивись, як довкола
Тихо, спокійно, безпечно, 
Коли твої руки не лізуть,
Всюди, куди їх не просять.
Рай існував тут, допоки
Роботів ти не створила,
Пташка, звірятко і рибка
Вдома були не в полоні.
Всіх ти у клітку спіймала
Й міцно замками закрила.
Що ж ти, людино, тут твориш?
В’язницю собі тут майструєш!
Бог нам дозволив дружити,
Ти ж тут закони диктуєш.
В небі частіше ці монстри.
В морі вода, як отрута.
Тільки під вечір це чудо.
Можна побачить , почути.
Коник в траві десь стрибає,
Чути пташок десь далеко,
Ліс теж тихенько дрімає,
Все оповито в дрімоту.
День кінця добігає,
Вечір лягає на трави.
А ти, людино, як завжди,
Не знаєш сама, що втрачаєш!

Ганна Кошан.

Ваш отзыв

Ваш коментар