Версія для друку Версія для друку

Василь Копин з Ільниці виступав на першості України з футболу

Якщо поринути в історію розвитку футболу на Іршавщині, то можна відкрити для себе чимало яскравих імен, які свого часу прославляли наш регіон далеко за межами Закарпаття. І серед них Василь Копин з Ільниці. Хто б міг подумати із сьогоднішніх хлопчаків, що цей чоловік, якому вже за 72 роки, в 70-их роках минулого століття у складі команди «Шахтар» Ільниця брав участь у першості України з футболу.
−У ті далекі часи юнаки нашого села просто марили футболом, − розповідає Василь Петрович. − Збиралися ми не на гарно впорядкованому стадіоні, де належно розставлено ворота, а десь за селом, на галявині, самі визначали розмір поля, самотужки встановлювали ворота і годинами ганяли м’яча. Ми просто захоплювалися грою і виступали на одному ентузіазмі. Кращі з кращих захищали честь вулиці, села, а коли вже подорослішали – брали участь в районному та обласному чемпіонатах.
Одразу після визволення нашого краю від німецько-фашистських загарбників на базі шахти «Ільницька» було створено футбольну команду «Шахтар». Насамперед палкими прихильниками цього виду спорту були директор Тимофій Задорожний та голова шахткому Василь Павлище. В центрі села було відкрито стадіон. Він був огороджений, з лавочками для глядачів. Щоразу після служби в церкві, люди, чимало серед них – жінок, йшли на стадіон підтримати улюблену команду. Тягнулася сюди і молодь. Кожен хотів на власні очі побачити, як виступають земляки, хто із них відзначився у нелегкому поєдинку, підтримати морально.
Втім, за ільницьку команду в ті часи виступали також гравці з Ужгорода та с. Березинка Мукачівського району. Серед них: Іван Андрусяк, Юрій Поп, Павло Медвецький, Юрій Меренич, Андрій Уйгелі, Володимир Анткович, брати Адальберт та Золтан Бадеї. Перед тренером Юрієм Попом постало питання готувати юну спортивну зміну із місцевих футболістів. Серед тих хлопчиків, які бачили себе у великому футболі, був і Василько Копин. Першим його тренером був Михайло Староста, який побачив у хлопця великий потяг до гри. Хлопець щоразу після шкільних уроків поспішав на стадіон, щоб разом із друзями пограти у футбол. До їх виступів уважно придивлялися тренери, брали на замітку тих, хто виділявся із гравців. Своєю грою привернув увагу і він. Уже 1968 року, коли директором шахти «Ільницька» став М.М.Вишневський, Василя Копина запросили виступати за команду «Шахтар». До речі, уже в 16 років грав за основний склад. Сюди влилися кращі футболісти села. Серед них: Василь Козар, Іван Делеган, Іван Вільчак, Михайло Король, Василь Чепа, Дмитро Марковці, Володимир Чепа, Дмитро Марковці, Євген Савко, Василь Демчик, Юрій Глеба, Василь Трикур, Михайло Гецко, Іван Улинець. Футболісти Ільниці щороку входили у п’ятірку кращих в районі та області. Та найбільшого успіху команда добилася в 1973 році – вона стала чемпіоном області.
− А хіба можна забути пам’ятний, 1971 рік, коли команда удостоїлася честі виступати на першість України серед колективів фізкультури? – із задоволенням каже В.Копин. − Автобусом, орендованим в Іршавському АТП, добиралися в міста Івано-Франківськ, Волинь, Чернівці, Тернопіль, Ковель, Кічман і Львів, де мірялися силами з їх провідними клубами. Нас, представників сонячного Закарпаття, господарі поля зустрічали тривалими, нестихаючими оплесками. Щоразу, коли виходили на поле, були настроєні оптимістично, на перемогу. В упертій спортивній боротьбі ми вибороли тоді третє місце. Це був справжній тріумф! Свій посильний внесок в успіх команди внесли захисник Іван Вільчак, нападаючі Михайло Гецко, Дмитро Марковці, Павло Габовда, Євген Савко, півзахисники Володимир Чепа і Борис Конограй, воротар Василь Трикур.
У ті часи розвитку футболу у нас в районі приділялася не на професійній основі, а завдяки ентузіазму. Майже в кожному населеному пункті була своя команда, спортсмени добиралися в сусідні села на черговий поєдинок на підводі або пішки.
Після закінчення школи Василь Копин пішов працювати на шахту «Ільницька» електрослюсарем підземних робіт. Шахтарська праця додавала йому сили і снаги, енергії і завзяття, а виступ за місцеву футбольну команду – гордість за рідне село. Випускники шкіл охоче йшли на роботу в Ільницький дослідний завод МЗУ, Закарпатський завод ВДМО, шахту «Ільницька», колгосп «Перше травня». Тут працювали також жителі навколишніх сіл – Осою, Білок, Броду, Сільця та Заріччя. Знайшов себе у цьому бурхливому житті і Василь Копин.
Залюбки згадує свого першого тренера Михайла Старосту. Саме він запримітив у Василя Копина футбольні задатки.
− Від тренера залежить дуже багато, − продовжує розмову Василь Петрович. − Він багато чого мене навчив. Казав, щоб не шкодував себе в боротьбі за перемогу, грав із початку до кінця все краще, що навчився на тренуваннях. Під час гри не чекати кінця, незважаючи ні на що. Слід уважно слідкувати за діями суперника, старатися не показати заборонених прийомів – це вказує на твою погану технічну підготовку. Потрібно повсякчас демонструвати хорошу техніку, розуміти тактичну структуру гри та бути фізично підготовленим. Треба постійно працювати над собою, вдосконалювати майстерність і професійні навики. А тренувальні навантаження сприяють різнобічному впливу на організм юного футболіста.
Василь Копин з гордістю згадує своїх односільчан, які свого часу були запрошені виступати в провідні клуби колишнього Радянського Союзу. Серед них: Іван Улинець, Віктор Пасулько, Іван Гецко та Михайло Ловска. Усі вони прославили своєю відмінною грою не лише рідну Ільницю, а й Україну. Про них написано чимало газетних публікацій, знято фільми.
Доброї слави здобув і Василь Копин. Він дотепер живе футболом, повсякчас дивиться по телевізору виступи улюблених команд.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар