Версія для друку Версія для друку

Перше міжпланетне весілля відбулося в… Іршаві

Дивна річ – казка. Ґрунтуючись на історичному народному корінні, вона виростала разом із народною свідомістю і стала першим його хлібом душі. Казка робила з людини людину і довгий час була головним засобом інтелектуального розвитку людства, першим літературним жанром, а разом із міфами, легендами й піснями, прообразом усієї літератури.
За цей найдавніший у літературі жанр, а, значить, і найбільш досконалий, випробуваний тисячоліттями, взявся й іршавчанин Василь Шкіря. Конкурентів тут – хоч греблю гати. І треба бути сміливим та впевненим у собі, щоб утвердити своє ім’я на цьому поприщі. А Василь був саме таким із юних літ. Впертим і наполегливим. Пропонував свої твори редакціям газет та журналів, видавництвам, стійко пробивав непроникну стіну відмов та обнадійливі, але інколи не виконані обіцянки. Але коли ця невидима стіна щезла, як у казці, а до читача почали приходити все нові й нові збірки казок Василя Шкірі, про нього заговорили схвально. Через те, що жив він та й досі живе в провінційній Іршаві, його мало хто знав особисто. Пам’ятаю, при зустрічі із знайомими із різних регіонів нашого краю, знаючи, що я із Іршавщини, мене завжди запитували про В.Шкірю, хто він такий, скільки йому років? Майже кожен дивувався, коли чув, що автору казок років тридцять. Думали, старий дідусь, бо у нас звикли до того, що казкарі – то старі люди.
Тепер Василь Шкіря – справжній дід, бо вже має чотирьох онуків, і слава Богу, відліковує свій сьомий десяток. І, незважаючи на те, що він і нині живе і працює в місті над Іршавкою, це ніяк не слугує пересторогою його популярності, пізнаваності й відомості серед читацького загалу. Більше того, завдяки Василеві Шкірі Іршава стала столицею сучасної української літературної казки. Виходить, як у східному прислів’ї: «Якщо гора не йде до Магомета…»
Причиною популярності казок іршавського автора є його здатність до еволюції в творчості. Починав він із традиційних казок, а потім, поступово, почав вкраплювати у них елементи фантастики й містики, говорячи сучасною мовою, оволодів жанром фентезі. За словами Василя Кузана, а згоден із цим і Василь Густі, Василь Шкіря став реформатором у жанрі казки. З точки зору сучасного стану, науково-технічного потенціалу, це виправдано, бо світ за останні 60-70 років настільки пішов уперед, що змінився не тільки побут людини, а й спосіб мислення та сприйняття навколишнього світу. Не рахуватися з цим літератор не має права.
Сучасні діти, озброєні планшетами, смартфонами, комп’ютерами та іншою цифровою технікою, хоч і можуть із цікавістю послухати казку про Вовчика й Лисичку, але вони вже прагнуть до нових див, почерпнутих із мультфільмів, створених за допомогою комп’ютерної техніки, історіями, пов’язаними із Гаррі Поттером, тощо.
То ж і намагається йти в ногу з часом і сучасний казкар Василь Шкіря. Показовою у цьому плані є його повість – казка «Про Василька, Марсіяну і НЛО». Попри цікавий сюжет, де вдало показано зріз нашого нинішнього життя із його безпросвітнім безробіттям, закордонним заробітчанством, непростою долею дітей, які залишаються фактичними сиротами при живих батьках.
У головного героя твору Василька, здається, є все: цифрова техніка, скутер. Все це придбано за гроші батьків – заробітчан, яких він давно не бачив. Живе хлопець у добротному будинку з бабусею, для якої головне, щоб із онуком не сталося нічого лихого.
Світлим променем у його житті постає дивне знайомство з Марсіяною. Спочатку вони спілкувалися телефоном, а потім дівчина прилітає в гості до Василька на НЛО й забирає на екскурсію на Марс. Василькові дуже цікаво було бачити, як розумно, гуманно й комфортно живуть марсіяни. І ніякі вони не маленькі чоловічки, а звичайні, красиві, освічені й порядні люди, які вже давно вивчають земну цивілізацію і вважають її досить примітивною. В основному через чвари, війни, егоїзм. Цього негативу марсіяни давно позбулися, тому й живуть довго і щасливо.
Василько і Марсіяна явно симпатизують одне одному, але вони ще підлітки. Ця повість – казка написана десь 6 – 7 років тому, і роком першого міжпланетного весілля В. Шкіря визначив 2023 рік. Саме в цьому році зореліт поніс весільних гостей – іршавчан на червону планету.
Як відомо, казки здебільшого не мають чіткої географічної приналежності. Найчастіше вони починаються зі слів «В одному царстві…». В найвідоміших казкарів із минулого братів Грімм тільки одна історія має конкретну географічну прив’язку –це «Бременські музиканти».
У Василя Шкірі своя манера письма. Його герої живуть в Іршаві, Загатті, Білках та інших містах і селах Закарпаття. Можливо, такий підхід і правильний, бо викликає більшу довіру у читача, якому адресовано написані казкарем твори. А ми знаємо, що шукає свого читача В.Шкіря насамперед серед школярів та молоді. Але останні його твори треба читати і дорослим. Маю на увазі «Чупакабру», «Забавні пригоди Андрійка Незгоди», «Ліпше людям давати» та драматичні твори автора.
Як письменник, Василь Шкіря (до речі, родом із гірського села Загаття) вже давно відбувся. Його ім’я вже знакове у сучасній дитячій літературі. Він – майстер сюжетної інтриги, тонкий психолог і головне – цікавий оповідач.. Кожна його нова книга – то нова вершина. До речі, торік Василь Шкіря за книжку «Тайстра казок» удостоєний обласної літературної премії ім. Ф. Потушняка.
І наостанок. Травень для Василя Шкірі особливий. Духмяний, радісний, теплий і зелений. Травень – це місяць появи письменника на світ. Ще й число коронне – 21
З чим його і вітаю!

Михайло ЦІЦАК,
член Національної спілки
журналістів України.

Ваш отзыв

Ваш коментар