Версія для друку Версія для друку

Як живе село в умовах карантину?

Вирісши в селі і все життя пропрацювавши в сільському господарстві, сам собі задаю питання, на які, на жаль, я не в силах і просто не взмозі відповісти, як і багато людей, з якими доводиться спілкуватися. І в кожного із співрозмовників свої думки з того, що на даний час коїться в селах, містах, країні та й у світі взагалі.
Але найбільше нас турбує наше з вами сьогодення і що нас очікує завтра? Коли ввечері включаю телевізор або радіо, то мене вже починає нудити від тих зведень про захворілих, померлих, вилікуваних від цього коронавірусу. Всі новини зводяться до одного. Одразу хочеться сказати: не наводьте стільки цифр, бо їх в точності й так ніхто не знає.І від того, які цифри називаєте, повірте, нічого не зміниться. На мій погляд, журналісти втокмачують своїм читачам, радіослухачам і телеглядачам безпорадність і нездатність нашої медицини протистояти цим викликам. Простих масок немає в достатній кількості, що вже говорити про інше. Ними мали б людей забезпечувати безкоштовно, а не спекулювати і продавати по ціні, більшою за буханку хліба. Візьмім період колишнього Радянського Союзу, коли на кожному підприємстві, організації, колгоспі чи радгоспі проводились заняття з цивільної оборони населення, на складах були протигази, аптечки, медичні маски та ін. Звісно, зараз цього вже нічого немає.
Тепер беремо другий бік медалі. Що нині виробляють наші села? Великої рогатої худоби немає, а якщо і є, то мізер. Свиней кожна сім’я годує виключно для себе. Колгоспів і фермерських господарств немає. Постає закономірне питання: які продукти харчування купуємо у крамницях і на базарі? Що нам пропонує торгівля? Підприємці завозять продукцію в основному з-за кордону, сумнівної якості і ніхто не знає, де і з чого вона зроблена. А етикетки можна виготовити й самому. Хто контролює посадковий і посівний матеріал на митниці? Відомо ж, багато різних хвороб завозиться саме таким чином. Ось нам і відповідь на питання, які турбують нас сьогодні.
Чи не краще б наші чиновники займалися кожен тим, за яку ділянку він відповідає. А міністрів, їх радників і помічників не поменшало ні в сільському господарстві, ні в освіті, ні в медицині, ні в інших галузях, а порядку катма. Постійно щось реформують, експериментують, а виходить чомусь не краще, а набагато гірше. Для чого придумовувати велосипед, коли його вже давно винайшли. Знаю, що колгоспи вже не повернути назад, але для сільських жителів могли б створити такі умови, щоб вони могли забезпечувати містян продуктами харчування, а жителям міста створити робочі місця, щоб не їхали на заробітки за кордон і привозили звідти всяку заразу. А чому б не забезпечити належні умови проживання пенсіонерам? Ось що потрібно сьогодні людям. Необхідно навести належний порядок в економіці, освіті, медицині, сільському господарстві, вести нещадну боротьбу з хабарниками і корупціонерами, які розкрадають те, до чого вони не доклали ні рук, ні знань. Тільки таким чином ми можемо спільно подолати це кризовий період. Треба прагнути того, щоб кожен міністр, його радник чи помічник, кожен керівник області чи району відповідав за конкретну проведену роботу, а головне – її результат.
Візьму приклад із свого власного життя. Працюючи агрономом у фермера в Арданові, я написав статтю в районну газету «Нове життя», хотів висвітлити його діяльність. Написав, скільки худоби на фермі, які сільськогосподарські культури вирощує та ін. Пройшло небагато часу, і мені дзвонять із району (із етичних міркувань прізвища називати не буду), що звідки, мовляв, я взяв такі цифри? Зокрема, звідки взялася велика рогата худоба? Потім відбулася конкретна розмова… Це свідчить лише про те, що наші чиновники живуть тільки зведеннями. Я б таким порадив: приїдьте на місце і побачите все на власні очі. Тоді й не буде отої нерозберихи, коли ліва рука не знає, що робить права. Сьогодні потрібно думати, як нагодувати людей власною продукцією, дати роботу людям вдома, забезпечити їм достойне життя.
Необхідно повсякчас думати, що залишимо нашим нащадкам в спадок. А що є насправді: родючі поля заростають чагарниками, вирубані ліси, зруйновані заводи і фабрики. На мою думку, найважливіше ,щоб не командували нами з-за кордону, щоб ми дійсно були ні від кого незалежні, щоб у нас було все своє – від скибки хліба до космічних ракет. Тримаймося разом і будьмо мудрими в цьому житті.

Іван ЛЕНДЄЛ,
с. Арданово

Ваш отзыв

Ваш коментар