Завжди цікаво послухати змістовні розповіді про минувшину Петра Юрійовича Пітри – мислячої та мудрої людини, котра у серці має величезну любов до рідних Білок. Він – свідок та учасник багатьох епохальних подій села. Свого часу закінчив історичний факультет УжДУ. Працював на журналістській ниві, займав керівні посади у кількох колгоспах, очолював Білківську сільську раду та місцевий міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Його батько, Юрій Юрійович Пітра, протягом 27 років 6 разів обирався депутатом Верховної Ради СРСР, двічі був Героєм соціалістичної праці. Завдяки зусиллям улюбленого народом депутата в Білках було зведено багато об’єктів соціальної сфери. Білківчани й тепер їх відвідують, хоча не завжди знають, кому завдячувати за ті будівлі. Напевно, всі ці факти, а також гордість за рідне село, його видатних постатей і спонукали П.Ю. Пітру взятися за видання книг про Білки, сказати своє вагоме слово про історію малої батьківщини.
Днями в ужгородському видавництві «Карпати» побачила світ уже друга книжка автора під назвою «Білки. На берегах долі». Передмову до видання написав відомий журналіст й письменник Василь Шкіря. Впадає в око, що книжка гарно структурована. Вона складається із вступу, шести розділів, кожен з яких має назву, та післяслова. У ній подано чимало ексклюзивних фотографій Білок різного періоду.
У вступному слові Петро Юрійович згадує легенду про заснування села. Також акцентує увагу на кількох історичних моментах. Зокрема, мова йде про 30-і роки ХІХ століття, коли Білки набирають ваги в якості торгового центру, активістів возз’єднання Закарпаття з Україною, звільнення від німецько-угорських окупантів тощо.
Перший розділ автор присвятив нелегкій долі батька, значущим і промовистим подіям в його біографії. Розповідається тут і про родину дружини Юстини Іванівни, її громадянську позицію.
Відтак висвітлено участь білківчан у Першій та Другій світових війнах. Про деяких односельців П.Ю. Пітра пише детальніше. Не оминув він своєю увагою і Голокост та славнозвісний фотоальбом Лілі Якоб.
У наступному розділі йдеться про розвиток православної, греко-католицької та реформатської громад Білок, внесок автора у розвиток духовності села. Певною знахідкою можна вважати штрихи біографії відомого закарпатського церковного живописця середини ХІХ століття Фердинанда Видри, які тут подані. Цей митець деякий час навіть проживав та працював на малій батьківщині автора.
«Людина-легенда» надасть читачеві можливість збагатися інформацією про найсильнішого чоловіка планети ХХ століття Івана Фірцака (Кротона), котрий народився у Білках.
Окремо подано розповіді про 100 видатних постатей села. Вони залишили помітний слід в промисловості, правоохоронній та соціальній сферах, споживчій кооперації, культурі, освіті, спорті, медицині, журналістиці, духовності, громадському житті краю. Багато хто продовжує прославляти рідні Білки й нині.
Розділ «Мить і вічність» є невеликим за обсягом. Автор коротко міркує про День села. Зокрема, стверджує, що почали його святкувати з 12 липня 1968 року. Тут міститься також кілька фотографій, на яких зображені печатки Білок в ХІХ столітті, об’єкти соціальної сфери в різні часи.
У післяслові Петро Юрійович згадує про оазиси давнини. Мова йде про музей-садибу Олександра Гаврилика, етнографічні музеї Олександра Кебелеша та Юрія Рацина, колекціонера скрипок Івана Зейкана, водяні млини Василя Зейкана й Івана Бірова. До речі, автор книги теж має музей, в якому знаходиться чимало систематизованих матеріалів про його батька та багатьох відомих постатей села.
Словом, коли гортаєш і читаєш книжку, перед твоїми очима постають уривки історії Білок, її віддані творці. І це наче оформлюється в якусь цілісну картину, яка дає можливість багато що переосмислити, запам’ятати. Зрозуміло, що у книжці не все вдалося охопити. Та, за словами автора, на таке й не претендував. Приємно, що П.Ю. Пітра використав деякі матеріали районної газети «Нове життя», районного історико-краєзнавчого музею.
Хоч автор книги вже на заслуженому відпочинку, та має непосидючий характер. Він бере активну участь у громадському житті села й району. Відчувається, що безмежно любить Білки. Безумовно, Петро Юрійович та його родина зайняли гідну нішу в історії цього села. Береги їх долі були часто занадто звивистими…
Іван КОПОЛОВЕЦЬ.
