Версія для друку Версія для друку

Фіґлі по-нашому

Тріоман
У сусіда дві доньки,
Як у керті ружі –
Файні, кіношні, ставні,
Та ще й духом дужі.
Росли з мамков й вітцьом,
Його няньком звали.
Біди в них ся почали,
Як ся повдавали.
Єден зять своїм казав:
Дома – «Мама-папа»,
Там, де другий виростав,
Були мама й тато.
А оба сисі зяті
Стали приймаками,
Тещу мамкою они –
Вна їх зве синками.
Дуже тяжко на контакт
Йшов наш тігріш-бачі.
«Нико няню ни вповість,
Присташі собачі».
Хоть з другого боку йсе
Було му на руку,
Бо зятів упізнавав
В потемку по звуку.
Бо кить «Тату!» гойкне кось –
Значить – це Оксанин.
Другий папою назве –
Точно йсе Мар’янин.
И помали, з дня на динь,
Став старий звикати,
Що типирь він – тріоман, –
Няньо, тато й папа.
***
«Від дітей та жінки»
Прийшов Іван домі п’яний,
А жона ся сважать:
–Знаєш, – каже, – чоловіче,
Што тобі заважать?
Ота палинка дурна,
В пеклі би згоріла,
Кілько жіванів міцних
Живота лишила.
Ану сходи в теметів,
Што на плитах пише?
Вшитка смирть чоловіків
Лем палинков дише.
На надгробку тих, хто пив,
Ти попризирайся,
Файно, вшитко прочитай,
А товди покайся.
Пішов Іван, прочитав,
І домі вернувся,
Сів за стіл собі, сидить,
На жону надувся.
–Знаєш, жоно, што там пишуть
На хрестах в Зарінку
Чоловікові, што вмер:
«Від дітей та жінки».
***
Рецепт  від коронавірусу
Кілько, куме, є хворот,
Не перерахуєш,
А приліпиться якась,
В коргаз каруєш.
То, што дієся типирь,
Не лізе в ворота –
Є на світі лем єдна
Китайська хворота.
И забули вже про рак,
Серце і гертику,
Лічать вшиткі дохтори
Пандемію дику.
А із тих, ко захворів
На тот вірус новий
Половина – дохторів,
Факт усім знакомий.
Ба ци вни такі слабі,
Ци вчились за гроші.
Айбо, куме, йсе біда,
Вісті нехороші.!
То лічім’ся вже самі:
В хижи замкнемеся,
Вповіме, што нас ниє,
Як Covid припреся.
***
Фейлетон
Придавлена совість
Як дорогу прокладали
Мимо Гриця об’їзну,
Він якраз довкола хижі
Городину клав міцну.
Капітальну, низ – бетонний,
Стіни – білий піноблок,
Із металочерепиці
Завершав все козирок.
Як бетон ще укладали,
Камінь кінчився у Гриця,
А де новий бут узяти?
Не боліла го гузиця.
Витягав він із дороги
Величезні валуни,
Файно бунковом дробив їх,
І в бетон пішли вони.
Кой асфальт уже уклали
Там, де були каменюки,
Через рік дорога сіла,
Почались в народу муки.
Гриць наш тоже сполошився,
І своє слівце вставляє:
– З тих ковбань густа грязюка
Білі стіни обливає!
– То ти сам, паскудо, винний
За тоту мерзку ковбаню,
Місто камінь нагло красти
Мав’ись путь найти у баню!
***
Острим улізе кінцьом,
Як в міху запрячеш шило.
Ну а в Гриця, видять всі,
Здуру совість придавило.

Михайло ЦІЦАК,
с. Імстичово.

Ваш отзыв

Ваш коментар