Версія для друку Версія для друку

НАРОДЖЕНА НАПЕРЕДОДНІ ДНЯ КОСМОНАВТІВ, ЖИВЕ ПО ВУЛИЦІ НА ЇХ ЧЕСТЬ

Ще змалку не раз я спостерігала за роботою своїх односельчан і дуже пишалася, які в нас працьовиті люди. А коли пішла на завод, то й поготів. Хотілося писати й писати про заводчан, колгоспників, шахтарів та представників інших професій.
Не раз спішила на роботу з Г.В. Матіко (Керечанин), моєю колишньою однокласницею, занадто хорошою і доброю жінкою.
Ганна вийшла заміж за свого Василя ще зовсім юною. Трудовий стаж починала в Ільниці на заводі, який будувала. Далі пішла в килимовий цех, що відкрили в колгоспі «Перше травня». А як перевелася у склад із зерном, то там працювала аж до виходу на пенсію.
Як і кожній сільській жінці, було не легко. Новий будинок будували, все по господарству треба було впорядкувати. Прийде опівночі з роботи, то білизну випре, їсти зготує і так відпочити ляже. Але час знаходила і на вишивку, бо дуже любила чаклувати над візерунками.
Шестирічного Василька мама залишала на бабку з дідусем. Побільшало клопотів, коли народився в них Іванко.
Чоловік Василь до армії теж у колгоспі із своїм батьком на будівництві працював. Опісля як пішов на шахту у лавку, так звідти й на заслужений вийшов. Правда, доробляв у Червонограді, як шахту «Ільницька» закрили. За самовідданий труд має два ордени, чотири медалі. Це «Орден слави» 3 ступеня, «Почесний шахтар», «За вислугу років», «За трудовое отличие» та інші. Мав час, то у всьому дружині помагав.
Діти росли на радість батькам. Василько брав з батька приклад. Та ось коли йому виповнилося 16 з половиною років він….помер. Знали, що в сина ішемічна хвороба серця, але хлопець сам просив: «Я здоровий, не хочу під ніж». Молоде серце перестало битися раптово, тільки-но приніс із магазина хлібину. Доки «швидка» примчала, поміч уже йому була не потрібна, а матері. Самі знають, що тоді пережили.
До того Ганнин чоловік ніколи спиртного і в рот не брав. А раз прийшов додому сильно сп’янілий, стоїть і каже: « Що мені робити, коли найдорожчих уже нема (через 40 днів за Васильком помер і Василів батько)». Ганна у сльозах мовить: «А ти за нас з Іванком подумав, то ж що робити і нам?» Кліпав очима, кліпав, далі став на коліна й, ридаючи, мовить: «Пробачте, пробачте, я більше ніколи пити не буду».
Вивчився син Іван спочатку у технікумі, далі в інституті навчався, закінчивши з відзнакою. Пішов працювати в Ільниці на завод, а згодом й одружився на працівниці Тетяні Черничко, своїй же однокласниці. Ганна відтоді невістку своєю дочкою називає.
А Іван та Тетяна виховали двох дочок-красунь: Марійку та Аню. Обидві уже заміжні. Отже, бабка з дідусем не намилуються п’ятимісячною правнучкою Вікторією, граються по черзі.
Скажу про одне співпадіння. Живуть Матіки на найвіддаленішій вулиці Осою – вулиці Космонавтів. А Ганна Василівна справляє свій день народження саме напередодні Дня космонавтики, бо ж народилася майже в цей день.
«Я маю бути така, як космонавт, — каже жінка, бо за 40-річний стаж щодня долала понад 3 кілометри у центр до автобуса, стільки й додому».
Та вже й сили не ті. Ганна Василівна перенесла складну операцію на тазо-стегновому суглобі, що повністю стерся, їй вставили новий у шведсько-українській клініці у Чернівцях. Операція дуже дорога. «Якби ж не діти, — каже, — я б уже не ходила. Дякую Богу за все.»
Вона радіє життю по-новому. Бачить у своїх дітях, онуках, правнучці достойних громадян України.
Отак і живуть надзвичайно хороші люди з сільської глибинки.

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій

Ваш отзыв

Ваш коментар