Версія для друку Версія для друку

ЗВ’ЯЗКІВЕЦЬ НА ЛІНІЇ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

Дата двадцять шосте квітня назавжди ввійшла чорною міткою насамперед в історію нашої країни. Саме цього дня 34 роки тому вибухнув четвертий реактор на Чорнобильській АЕС. Мабуть, усім відомо, що тодішня влада замість того, аби терміново вживати заходи щодо ліквідації наслідків цієї аварії, вдалася до замовчування страшної трагедії. Подібні речі підтверджують і ті, хто в той чи інший спосіб долучився до мінімізації шкоди від цього ядерного лиха.
До прикладу, Ганна Михайлівна Горзов з Білок працювала на той час телеграфістом у районній філії підприємства «Укртелеком». Каже, що їх відправляли у зону Чорнобиля групами по кілька чоловік разом з виноградівськими колегами на 10 днів. З нашого району, окрім неї, 30 червня туди поїхали ще інженер та телефоніст. Їм пояснювали, що у київських колег багато роботи, тому потрібно допомогти. Вже у столиці розподілили на групи й повезли у різні місця боротьби з наслідками аварії. Ганна Михайлівна потрапила на турбазу в Іванків Київської області. Тут вони проживали й харчувалися. Щоденно їх звідти доставляли на роботу транспортом, обробленим відповідними розчинами, у Прип’ять і назад. Працювали у старому приміщенні тамтешньої автоматичної телефонної станції. Кожному видали дозиметр та респіратор. Підписалися під зобов’язанням не розголошувати інформацію, яка передавалася. За словами Ганни Михайлівни, апаратура там була набагато новішою, ніж вдома. Інформація часто надсилалася і приходила зашифрованою. У визначений час скористатися їх послугами мали право військові.
Жінка пригадує кілька розмов, які відбувалися там. До прикладу, колега з Волині дивувалася, що то за зараза така, яку не видно, не воняє, не пахне?! На такі слова один із співрозмовників відповів, що ця зараза дасть про себе відчутно знати через років 20-25. Ганна Горзов каже, що серце розривалося від багатьох моментів, побачених і почутих у цій зоні. Там було чимало відчайдушної молоді. Кожен мріяв повернутись до нормального життя, часто говорив про це. Якось один чоловік на вигляд 35-40 років, котрий завжди намагався мужньо триматись, сказав, що вже отримав таку дозу опромінення, що йому байдуже, його ніщо не врятує. Хоча по телефону постійно батьків заспокоював: «Все буде добре».
Білківчанка постійно теплим словом згадує посадовця їх профільного міністерства. Зв’язківців, які знаходились у зоні ліквідації аварії на ЧАЕС, ніхто ніде не реєстрував. Це означає, що багато хто з них залишився без пільг, на які законно заслуговував. Та Ганні Михайлівні у цьому плані пощастило. Згаданий посадовець кожному зв’язківцю із вказуванням його особистих даних від руки написав, що той знаходився у тридцятикілометровій зоні ЧАЕС, зазначив термін перебування, дозу опромінення. Під такою інформацією представник міністерства поставив свій підпис та печатку. На основі цього паперу жінка оформила собі пільги. Приміром, один з її колег мав право вийти на пенсію в 50 років, але, на жаль, загубив той листок. Ходив у різні інстанції, приводив багатьох свідків, та це все одно не допомогло.
Не оминули увагою і тему розміру пільг. Варто визнати: дуже болюча тема для всіх «чорнобильців». Вони ризикували життям і здоров’ям заради безпеки інших, а нині отримують мізер. Це правдиві, а не пафосні слова. Ганна Михайлівна каже, що раніше якось можна було з пільгами миритись, та останнім часом їх зводять до мінімуму. Санаторно-курортну путівку дають лише особам І категорії. Також дуже часто буває, що приходиш на безкоштовні ліки, а їх нема, будуть лише через певний час. Та, зі слів жінки, хворобу не попросиш зачекати, тому йде і купує за власні гроші.
У влади сформувалася певна традиція вшанування річниці трагедії на Чорнобильській АЕС. Перелік заходів не такий вже великий. Обов’язково кладуть квіти до пам’ятника «чорнобильцям», запрошують ліквідаторів аварії взяти участь у круглому столі тощо. Вочевидь, того занадто мало. Ці люди потребують постійної уваги та підтримки з боку держави, на що заслуговують.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар