Ненажерлива і невгамовна біозброя
Так підступно дихає і палить зі спини,
Бачить нас якимось мотлохом чи золою,
Крадькома нашу людяність бере на кпини.
Мінімуми живих розмов і на волі страх,
Розгулює самота, захоплює в полон,
Здається, приязнь знову наступила на цвях,
І хтось поспіхом вже злості б’є щирий поклон.
А що для нас тепер посада, статус, долар?
Усе це надто померкло і майже безсиле.
І скидається на якесь замкнене коло.
Може, просто душа черства, трохи підгнила.
Ні до чого мені нині з сусідом війна
Лиш за те, що за кордоном волею долі
Заробляє на шмат хліба. У чому ж вина?
Не треба зайве сипати на рану солі.
Як давно я клав на бентежне серце руку,
Казав собі, де гірка правда, що зримий гріх?
Чому віра з добром пережили розлуку,
Чи свідомо падав перед совістю до ніг?
Хочу цей важкий іспит скласти на відмінно,
Не знати полиновий смак розбрату і чвар,
Згадати про щось миле, світле і нетлінне,
Відчути, як лікує мудрості й любові чар.
Іван КОПОЛОВЕЦЬ
