Версія для друку Версія для друку

НЕ ТОЙ АВТОБУС

У далекому за історією, маю на увазі виробництво в іншу епоху, художньому фільмі головний герой мав улюблену приказку: не люблю незакінчених справ. Час від часу ця банальна фраза згадувалася, а принагідно у карантинний період далася взнаки.
Ще тільки до самовпевнено безпечної України докочувалися хвилі інформаційних потоків із багатомільйонного китайського міста Ухань про новоявлену пошесть, яка за місяць перейде у пандемію, тож ті новини сприймалися більше, як далека екзотика. Ми всі сприймали звичні реалії життя і ніяк чином ні сном, ні духом і не думали приміряти на себе. Зазвичай у приміських автобусах переважна більшість пасажирів знають один одного: в обличчя – так це вже точно.
Присмерк пізньої зими настроював на якнайскоріше прибуття до теплої рідної хати. Вчасно під’їхав і рейсовий автобус. З десяток пасажирів хутко пройшли по салону і зручно розмістилися в акуратних кріслах. Мені випало присісти майже за водієм, який виявився доволі балакучим і приязним чоловіком трохи більше середнього віку. Як і майже всі представники цієї професії, він охоче контактував із нами всіма. Відповідаючи на запитання, що це в нього за модель автобуса, така незвична на іршавських маршрутах, охоче розповів про «свого» «японця» турецького збирання. Та раз у раз зиркаючи у дзеркало заднього виду, додав, очікуючи на прогнозовану реакцію, йому — двадцять років.
Насолодившись подивом співрозмовника, подовжив інтригу. До цього у мене був «Богдан» десятирічний, ніби зону АТО пройшов – дірявий, як решето. Вже й не пам’ятаю, як так несподівано було змінено тему, чи я десь відволікся на телефонну розмову, але щирий сміх сусідок вернув мене знову до перервної розмови. Наш візаві заходився повторювати притчу. Підміняючи колегу на маршруті, під’їхав до зупинки, а пасажири не сідають. В чому справа?
– Автобус не той, – чую.
– Як не той? – дивуюся.
– Не той, колір інакший. На В.Р. – синій!
Так і поїхав без них. Ніяк не зміг їх умовити.
Його манера говорити, передаючи тонкощі комічної ситуації з явним натяком на анекдотичність ситуації та на інтелектуальний рівень невдалих пасажирів кілька разів викликали у супутників веселий гамір. Вже збираючись виходити, запропонував зустрітися водієві з журналістською метою, можливо, співрозмовник має в загашнику* ще декілька комічних історій.
– Скільки завгодно.
Необачний, запропонував побачитися перед Днем сміху. Вкотре народ виявився мудрішим у своїх приказках: не плануй, козаче, Бог переіначить
Ну і як їх любити незакінчені справи.

Михайло Боржавський.

Ваш отзыв

Ваш коментар