Ще нещодавно ми переживали період, коли, здавалося, наступальний характер змін відвертає молоде покоління від звернення до нашої історії. Кожен її період має своїх творців, літописців, а значить, і своїх пізнавачів.
Останніми роками, особливо найбільш прогресивна частина тих хто предметно займається нашою минувшиною, зосереджена на місцевому вимірі історичних подій, процесів, фактів, постатей. «Нове життя» в силу своїх скромних можливостей розширює коло тих хто може ознайомитися із до цього часу невідомими, призабутими або з політичних мотивів замовчуваними явищами. Значною мірою до таких, цілком слушно буде віднести короткий але яскравий і потужний у плані багатостороннього поступу період Чехо-Словацької Республіки.
Нижче ми пропонуємо доволі рідкісний варіант об’єднання зусиль досвідченого науковця, практика із початкуючим істориком у їх зануренні у міжвоєнний період Іршавщини минулого століття. Перед нами лише частина роботи «Розвиток українських земель у складі Чехословацької Республіки на прикладі міста Іршава», виконаної слухачкою Малої Академії Наук відділу освіти, охорони здоров’я, культури, сім’ї, молоді та спорту Іршавської ОТГ, ученицею 11 класу Іршавського ЗЗСО №1 Марією Вовканич та керівником секції МАНу, директором історико-краєзнавчого музею Іршавської ОТГ Андрієм Світлинцем.
Робимо припущення, що дана публікація стане цікавою як для вже обізнаного читача «НЖ» у нововідкритих фактах і деталях так і дасть змогу представникам молодого покоління заповнити ті прогалини минулого, які до цього часу чекаємо на своїх відкривачів у фондах Державного архіву Закарпатської області.
Маємо реальні сподівання у одному із наступних номерів буде продовження, де розвиватимуться теми будівництва «чеського» кварталу в Іршаві та мосту через Іршавку.
Закінчення Першої світової війни принесло кардинальні зміни в Європу. Виснажена у воєнному та економічному відношенні колись могутня Австро- Угорська імперія розсипалася на низку нових країн, в результаті чого було проголошено нові слов’янські держави: Чехословаччину, Польщу, Болгарію, утворено королівство сербів, хорватів і словенів. Цей процес не оминув і території українського Закарпаття. Завдяки цілій низці військових, політичних та соціальних процесів та згідно із Сен-Жерменським мирним договором від 10 вересня 1919 року, територія краю офіційно увійшла до складу Чехословацької республіки на правах автономії. 29 лютого 1920 року конституція Чехословаччини ввела офіційну назву «Підкарпатська Русь» та затвердила герб – стоячий бурий ведмідь (зліва) і синьо-жовті смужки (справа). А 26 квітня 1920 року утворено посаду земського губернатора, який мав символізувати автономну самоврядність. Також було частково збережено і старий адміністративно-територіальний устрій – комітати. Правда, замість чотирьох попередніх залишили тільки три: Ужгородський (з центром в Ужгороді), Мукачівський ( у Мукачеві) та Мараморошський (у м.Хуст).
На початку 1921 р. Іршава, хоч і була районним центром ще з австро-угорського періоду, але не мала відповідної інфраструктури і залишалася звичайним пересічним селом. Загальна кількість населення складала 2245 чоловік. На цей час тут діяло декілька млинів, в т.ч. один водяний, кузні, лісопилка та невеликий цех по обробці льону. Із соціальних закладів була церковно-приходська школа (але не працювала через відсутність учителя), поштове відділення, сільський нотаріат, бібліотека, залізнична станція, діяло декілька магазинів та корчм. Головним подіями, які оживляли сільське життя, залишалися храмове (церковне) свято та щотижневий базар-торговиця.
Уже з перших місяців нова влада намагалася упорядкувати суспільне життя краю і почала планомірно проводити реформи. Наприкінці 1919 року в Іршаві створено шкільний інспекторат, який очолив Микола Цимболинець. А уже наступного 1920 року запрацювала державна народна школа, яка розмістилася у будівлі сучасної музичної школи. На 1922 навчальний рік тут діяли уже два класи з двома учителями (Бейла Новак – управитель та Н. Ківерь – учитель). Також було взято на облік всіх дітей шкільного віку, загальна кількість яких сягала 333 осіб.
У цей же час на базі млина запрацювала і невелика приватна електрарня (станція по виробництву електрики на паровому двигуні – прим. авт.), яка освітлювала центральну вулицю і частину села. Пізніше, починаючи з 1925 року, це підприємство було об’єднане у акціонерне товариство «Підкарпатські електричні заводи» (ПЕЗ). У тому ж 1925 році в Іршаві уже діяла сільська лікарня, яка обслуговувала всіх навколишніх мешканців. У сучасному будинку міського центру позашкільної освіти знаходився сільський нотаріат на чолі із старостою, які і вирішували всі питання життєдіяльності громади.
У 1927 році розпорядженням крайового уряду попередній адміністративний поділ на комітати було ліквідовано, а замість них утворено 12 округів з окружними центрами: Берегово, В. Березний, Волове, Іршава, Мукачево, Перечин, Рахів, Свалява, Севлюш, Тячево, Ужгород, Хуст. Таким чином Іршава, завдячуючи своєму стратегічному розташуванню, отримала статус окружного центру. Цей факт і вирішив її майбутню долю та став вирішальним у розбудові інфраструктури та політично-культурного розвитку поселення.
Зі створенням в Іршаві окружного центру, перед владою постало питання швидко налагодити відповідну інфраструктуру. Тобто в короткий період потрібно було створити окружний уряд, окружний нотаріат, окружний суд та уряд поземельних книг, окружний шкільний інспекторат, фінансовий контрольний уряд, окружну жандармську станцію, окружний лісний уряд, уряд цивільного нотаріату, поштовий уряд, станцію і уряд залізничної дороги та оновлені сільський і нотарський уряди. І якщо у фахівцях великих проблем не виникало, то питання наявності адміністративних будівель та житла для нових чиновників постало надзвичайно гостро. Тодішню ситуацію на місцях яскраво ілюструє документ: «… Відтак і з менших міст поступали численні скарги на нестачу квартир для державних службовців. Тому було дано дозвіл на подальше будівництво житлових сімейних будинків у Сваляві, Іршаві, Рахові». Оскільки головний пріоритет у Чехословаччині надавався громадянину, тому першочергово почали вирішувати проблему житла. Уже через рік, у 1928 році, був готовий проект празького архітектора-інженера Я. Ріги, який передбачав будівництво двох будинків сімейного типу. Серед п’яти заявлених претендентів тендерна комісія визнала переможцем будівельну компанію «Krupar i Kolena» з Мукачева, а загальний кошторис на зведення одного двохквартирного будинку склав 230.508 чеських крон.
До кварталу проведено вулицю, зроблено водовідведення і кювети, бетонні містки і тротуари. Фактично це був взірець європейського модерного містобудування, що мав створити зручні умови проживання для державного чиновника, а для місцевого населення яскраво засвідчити переваги тогочасної Чехословацької республіки.
Окрім шосейних доріг, велика увага приділялася і залізницям, зокрема Боржавській господарській вузькоколійній дорозі Виноградово-Кушниця, загальною протяжністю 106.26 км., збудованій ще у 1908-1909 рр. У 1923 році залізниця з приватних рук була передана у власність Чехословацьких залізних доріг (ЧЗД), які в короткі строки провели капітальний ремонт.
На початку 1930-х рр. більшість державних установ уже мали свої приміщення, в яких розміщалися не тільки кабінети, а й житла чиновників. Так, зокрема у 1931 році, у такому форматі уже діяв будинок лісової управи. Того ж року прийнято рішення про будівництво нового приміщення окружного суду з цілим рядом приміщень та виділення на це 50 000 чеських крон. У 1933 році юридично впорядковано земельну територію навколо будівлі окружного уряду, а у самому приміщенні розташували ряд кабінетів: 4 канцелярські кімнати, 2 кімнати голови (приймальна та житлова), кухню, комору, кімнату слуги (помічника). Поряд побудували господарське приміщення та дроварню.
Наприкінці грудня 1932 року відділом проектування і будівництва товариства «Підкарпаторуські електрарні» підготовлено генеральний план електрифікації та освітлення Іршави. Згідно з планом всі головні вулиці села: Масарика (сучасна вул. Шевченка), Тирша (тепер вул. Гагаріна), Духновича (сучасна вул. Білецька) та декілька бокових, мали отримати вуличне освітлення. Також передбачалося, що всі державні установи, чеський квартал та низка приватних будинків у центральній частині села будуть повністю електрифіковані. Окрім цього, головна лінія електропередач проходила на Білки та Ільницю.
Поряд із економічним і соціальним піднесенням отримали потужний розвиток і демократичні засади. Про рівень розвитку демократії свідчать велика кількість політичних партій та організацій. Найбільш активно діяла партія «Автономно-землеробський союз» на чолі з окружним секретарем Юрієм Бенцою та Комуністична партія Чехословаччини, окружний осередок якої очолював Василь Фущич. Паралельно з ними на теренах району діяла Християнсько-соціалістична партія, Соціал-демократична партія, Перша православна партія, єврейська тощо.
Систематична робота державних органів влади по організації народних шкіл та поступової ліквідації неписьменності почала давати свої результати. У цей час стають надзвичайно популярними різноманітні культурно-просвітницькі товариства, що свідчить про зростання загального освітнього і культурного розвитку населення. По селах організовуються народно-просвітницькі ради, товариства «Просвіта» і «Общество Духновича», які започаткували власні бібліотеки-читальні, книжковий фонд яких постійно поповнювався завдяки обов’язковому фінансуванню громади. Але і офіційна влада не стояла осторонь. Завдяки державній підтримці ця просвітницька робота вийшла на новий рівень – при школах та читальнях засновується велика кількість театральних, хорових, оркестрових, бібліотечних та спортивних гуртків, у яких активну участь приймали як учні, так і дорослі. Так, у 1930 році в Іршаві діяла не лише читальня ім.Духновича, а й ще при ній і власний духовий оркестр та спортивний клуб, що активно пропагував здоровий спосіб життя. Паралельно ще діяв тенісний клуб і молодіжна організація «Сокол». Статистика свідчить, що лише на позашкільну роботу за 10 років (з 1920 по 1930 рр.) чехословацький уряд виділив близько 12 млн. крон.
Про рівень культурного життя у тогочасній Іршаві яскраво говорять декілька офіційних запрошень. Одне з них свідчить, що 13 січня 1936 року у залі готелю «Централ» відбудеться доброчинний вечір, під час якого учні народної школи поставлять п’єсу «Різдвяний сон», а всі виручені кошти підуть на підтримку школярів з бідних сімей. Інше запрошення, датоване 22 лютого 1936 року, розповідає, що окружне товариство опіки над молоддю проводить перший репрезентаційний бал. Дана акція проходила під патронатом дружин чиновників крайової влади та мала на меті благодійний збір коштів на користь молоді.
У 1931 році в Іршаві організовується Окружне Пожарне Товариство, яке складалося з двох дружин та налічувало 78 членів-добровольців. І хоча це об’єднання було найменшим на теренах краю, але маючи декілька ручних насосів, пожежники уже могли надавати реальну допомогу при пожежах та різних нештатних ситуаціях.
На початку 1930-х років в Іршаві запрацювала приватна типографія Моріца Гланца. Наразі невідомо, як ішла видавнича справа, але ряд книг, поштових листівок та іншої друкованої продукції, які дійшли до нашого часу, свідчать, що працювала вона справно.
Станом на 1930 рік населення Іршави зросло до 3065 жителів і було доволі строкате у національному розрізі. Переважну більшість складали місцеві українці-русини – 1700, за ними ішли євреї – 1065, чехи і словаки – 155, угорці – 99, німці – 15 та інші – 31 чол. Таке розмаїття не могло не відобразитися і на релігійно-конфесійній палітрі. У центральній частині села знаходився місцевий греко-католицький храм на честь Св. Петра і Павла. Недалеко від нього, на сусідній вулиці, діяла синагога (сучасний спортивний клуб «Атлант»), а у пристосованих приміщеннях нової двоповерхової будови (сучасне приміщення поліції) знаходилися реформатська церква та церква реформатів-кальвіністів.
Серед інфраструктурних об’єктів можна назвати готель «Централь», т.зв. гостинниця Шпігеля, яка розташовувалася по вул. Шевченка у районі сучасної п’ятиповерхівки та будівлю «Легіобанку» і пошту. Зліва за мостом, у напрямку сучасної площі Народна, стояв будинок аптеки Б. Фринта. По вулиці Духновича (сучасна Білецька), знаходилися приміщення окружного шкільного інспекторату та 6-класна народна школа, в якій розміщався ремісничий клас (сучасні будівлі музичної школи). До цього навчального закладу відносилася ще і державна захоронка (дитсадок – прим. авт.). У районі сучасного готелю «Іршава» діяла парова купіль адвоката Степана Товта, що користувалася великим попитом серед хворих на ревматизм. У центрі, поряд з храмом, розташовувався будинок священика (тепер аптека) та церковна школа, у якій розміщалося декілька класів чехословацької семирічної державної школи та дитсадок, який відвідували, головним чином, діти чиновників та євреїв. У районі залізничної станції знаходилася будівля жандармерії та діяв паровий млин з електростанцією. Село мало трьох лікарів, що обслуговували місцеве населення, одного ветеринара та 6 адвокатських контор.
Марія ВОВКАНИЧ,
учениця 11 класу Іршавського ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1.
Андрій СВІТЛИНЕЦЬ,
керівник секції МАН У,
директор історико-краєзнавчого музею Іршавської ОТГ.
