Версія для друку Версія для друку

І труд, і краса

Хоча В. І. Лазорко з Ільниці на заводі МЗУ давненько не працює, але справами підприємства цікавиться й досі.
Сорок п’ять років Василь Іванович віддав заводу. Вони з колишнім директором Д.Ю. Матіком однолітки. І на роботу разом ставали – у далекому 1964 – ому. Але до того Василь Іванович встиг і на шахті потрудитися, далі – армія. Після служби – відразу на завод.
Був учнем у прекрасного спеціаліста по токарній справі М.П. Палаташа. А, закінчивши Дрогобицький технікум, став майстром в КТЛ – експериментальному цеху. Далі й старшим майстром призначили.
Ще інженером ВТК працював, бо якість була над усе. Ще без нього і футбол не відбувся ніколи.
А коли постало питання про завгоспа, мусив згодитися.
В.І. Лазорко дуже любив машинобудування, постійно в цех навідувався. Та коли в завгоспа було трохи вільного часу, поспішав на допомогу Василю Сухану (уже покійний) обрізувати зелену огорожу на території, впорядковувати клумби, доглядати троянди. Бувало, вийду з шумного цеху трохи надвір, а різнобарвні троянди так і манять неперевершеним запахом. Не раз сюди приїжджали за досвідом по культурі виробництва і дивувалися красі заводської території.
Після роботи В. І. Лазорко йшов додому до своїх трудівниць-бджіл. Вже на пасіці й сам працював до ночі. А любов до бджільництва перейняв ще в свого батька. Далі й зять цим зайнявся. Якщо в тестя близько 50 сімей, у Валерія – ще стільки ж. Це хобі обох.
Вся сім’я тут працьовита. Дружина Василя Івановича завідувала архівом на заводі, де копіювались різні креслення, зміни до них. Тридцять шість років Марія Василівна торувала стежку на підприємство.
А їхня дочка Ольга теж тут працювала. А це – в лабораторії, на шлангових тримачах, у техвідділі, нормувальницею. Все вміння вкладала в улюблену справу. Друга дочка Лазорків Тетяна – вчителька початкових класів у середній школі.
Коли ми побували у цій сім’ї із М. І. Чубирко, не могли намилуватися їхніми правнучками-щебетухами: 4-річною Валерійкою і 2-річною Даринкою. Спочатку старша спитала, як нас звати, далі й каже: «А я – україночка. Зараз у садочок ходжу, а як виросту, дохторочкою стану, буду усіх лікувати, аби були здоровими».
А в кімнатах яких тільки квітів тут не побачили. Це – ніби маленький куточок раю.
Поєднання машинобудування, природи, маленьких бджілок-трудівниць, без яких тут не мислять свого життя, — красиве, корисне, потрібне. А якщо вкусять 10-15 – на здоров’я.

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій.

Ваш отзыв

Ваш коментар