Версія для друку Версія для друку

КОРОНАВІРУС: ПРОТИСТАВИМО ГОТОВНІСТЬ ДО НЕВІДОМОГО НОВОГО ЧИ ЗАДІЄМО ГОЛИЙ СПОКОНВІЧНИЙ ОПТИМІЗМ

Нам були сигнали, ми не вірили, просто не звертали увагу, а то й відмахувалися. Згадайте SARS, свинячий грип, АЧС та деякі інші. Ми по-дитячому наївно залишалися безпечними. Вважали їх явищами локальними та такими, що їх медицина, хай яка вона там є – до реформи, нереформована, в процесі реформування – здатна за мобілізації зусиль протистояти загрозі. У разі звукових коливань реформаторів, чи їх псевдокраїна водночас позбулася такого важливого інституту забезпечення життєдіяльності як санітарно-епідеміологічної станції. Пам’ятаєте. Їх ліквідацію нам піднесли як один із надважливих етапів боротьби з корупцією. COVID-19 проблему корупції за який-небудь тиждень-два посунув її із перших позицій суспільної уваги на не знати яке місце. А хіба українські маски без неї з’явилися в Іспанії та Італії. Районні санітарно-епідеміологічні станції були тими щуками у ставках, які так чи інакше, не давали дрімати карасям у мутних водах ставків минулого та й недавнього вчорашнього. Те, що залишилося від них, донедавна нагадувало заводь, затягнуту тванню, на яку бізнес, убезпечений популістською політикою високих урядовців на заборону перевірок, забув про колись грізну, у застосуванні наданих функцій інституцію профілактики поширення епідемій. А влада, втративши важіль впливу, скоріше за все,сприймала його як рудимент, від якого ні зла, ні хісна.
Сама по собі влада на районному рівні, заради справедливості, нагадаємо читачам, що в такому форматі вона не тільки в Іршавському, але й у всіх районах по Україні, зустрічає небачену за масштабами та рівнем небезпеки загрозу в урізаному кадровому ресурсі. Можна лише зі співчуттям спостерігати на її імпульсивну реакцію. І це поки що за умови, що ми лише чуємо про небезпеку, не постали, слава Богу, перед нею віч-на-віч.
Резервів – як кіт наплакав.
Тепер нам відлуниться високий рівень дотаційності, все одно що заборгованість України перед міжнародними фінансовими інституціями. Слід реально дивитися на ті виклики, перед якими ми постанемо вже завтра. Не хочеться виступати у ролі древнєгрецької Касандри*, але рано чи пізно ми матимемо хворого, добре, якщо одного, на Коронавірус. А, значить, постанемо перед реальним екзаменом на життєздатність державної системи на нашому районному рівні.
Сьогодні ми проходимо своєрідний всенародний тест на ЗНО. Влада вживає ряд необхідних заходів, спрямованих на виявлення, профілактику і локалізацію поширення інфекційного захворювання. Так або інакше карантин, поки що карантин, суттєво змінив звичний хід наших буднів. Діти залишаються вдома до 3 квітня, не виключено, що такий режим буде продовжено. Функціонують тільки продуктові магазини, медичні установи, підприємства життєзабезпечення, органи влади, фінансові, банківські установи і, звичайно, правоохоронні і силові структури.
…Подібно колам на воді поширюється найрізноманітніша інформація. Достовірної, або такої, що йде від фахівців у справі вірусології, епідеміології, імунології майже не чути, або вона тоне у морі какофонії від доморощених експертів. Дещо по-іншому сприймаються месиджі від повноважних осіб чи про будь-які кроки органів влади як у галузі охорони здоров’я так і у організації життя в умовах карантину, а, можливо, що і надзвичайного стану, про який все частіше декларують подеякі політичні постаті. До речі, якщо маємо такий стан, чомусь ніде не видно і не чути жодну політичну партію чи громадське об’єднання, якими так зазвичай рясніє наше електоральне поле, яке щедро засівають щоразу перед виборами, не дивлячись на пору року. Хай там як, але в кінці минулого тижня тільки про Віктора Медведчука та благодійний фонд Оксани Марченко біжучим рядком на одному із телеканалів повідомлялося про придбання та надання медичних засобів, тестів на коронавірус та іншого обладнання для Закарпаття.
На фоні всезростаючого, дедалі тривожнішого валу інформації можемо спостерігати певну системність, узгодженість дій різних гілок і рівнів владної вертикалі. Розпочато реальний моніторинг прибуття трудових мігрантів у населені пункти району. За свідченням лідерів місцевих громад, маємо поодинокі випадки асоцільної поведінки серед таких представників наших земляків. Законослухняні до шовковисті у європейських країнах, повернувшись додому та зобов’язавшись при перетині кордону на двотижневу самоізоляцію за місцем проживання, вони тягнуться до спілкування із земляками, забувши при цьому повідомити про своє прибуття сімейного лікаря чи місцеву владу. Не скидаймо із шальки терезів бодай найменшої ймовірності наявності у таких осіб коронавіруса, а їх – гастарбайтерів – у окремих населених пунктах якщо і не сотні, то точно по кілька десятків. Ми з вами у себе вдома у країні ніяк не можемо досягнути так необхідного розуміння невідворотності колективних дій і персональної відповідальності. У подібних випадках зробити зауваження згаданим землякам повинно сприйматися як елементарний прояв санітарної гігієни, а не міжособистісних відносин.
Особисто довелося спостерігати невеликі – по п’ять-сім юнаків –компанії, що безпечно прогулювалися селом, не убезпечивши себе навіть масками. Якщо важко переконувати у необхідності самоізоляції людей старшого покоління, які і так спраглі звичного спілкування, то у цих батьки в межах сорока літ – нібито категорія найбільш відкрита для адекватного сприйняття життєвих викликів. Але видно є і тут розрив у формуванні безпечного сімейного кола. Щодо масок. Немов ідея-фікс нав’яз на зубах ще якийсь із біжучих рядків минулого тижня: урядове повідомлення про те, що 21-23 березня маски і рукавички будуть в аптеках. Наївний повірив: колега розчарував, повідомивши в понеділок що їх як не було, так і немає, а один із постійних дописувачів вкотре довів незмінне як світ твердження – на базарі є все, в тому числі і злосчасні маски. У першому випадку це видно було, як у тому анекдоті про напис у барі «Завтра наливаємо безплатно». Приходьте завтра.Ціни правда, не забарилися з ростом. Один із сусідів був би мабуть за якого-небудь експерта на теле-шоу, влучно підмітив: коли долар падав, вони стояли як вкопані, він рушився вгору – і вони за ним.
Ми з вами, як би це інколи не виглядало нетрадиційно, змушені дистанціюватися не тільки від багатьох знайомих, далеких і близьких родичів, колег, але й звести до мінімум життєвий простір, обмежити його від запланованих та традиційних подій, дат. Важко? Ні. Вкрай необхідно. Вам не жаль оточуючих? Станьте хоча б на два тижні абсолютним егоїстом. Бо ж невідомо, де вдихнете непомітну мікрокраплю після чийогось кашлю чи елементарного видиху.
Звужувати до мінімуму свій звичний простір важко, якщо сприймати факт як процес обмеження свободи. Спробуйте все-таки перенаправити думки – як на неочікувану можливість зробити генеральне прибирання напередодні Великодня, люди творчих професій нехай спробують провести «реінкарнацію» в Болдинську осінь. А що, надворі весна? Тим більше – ближче натхнення.
Легко радити?
Важче забігати наперед оптимістичними думками.
А слід. Бо інакше для чого жити?
Поряд батьки, діти, кохані. Близькі і рідні.
Ми всі відповідальні не так за себе, як за них.
Редакція – за читача. Саме тому продовжуємо приходити до вас кожного четверга. Пробачте. Після того, як подолаємо COVID-19, ми станемо іншими. Хотілося б, щоб кращими.

Михайло ІСАК

Ваш отзыв

Ваш коментар