«У всякого своя доля і свій шлях широкий», – писав Т.Г.Шевченко. Доля дарувала нелегкий життєвий та трудовий шлях для Марії Василівни Пензеник із Підгірного. Та це нічогісінько її не лякало. Вона ніколи не опускала руки. Доля дарувала їй відповідальну місію – виховувати та навчати діток дошкільного віку понад 45 років (була прийнята на посаду вихователя місцевого дошкільного закладу 14 листопада 1974 року – це один запис у її трудовій книжці). З цього часу і почала писатися її трудова діяльність тут і до сьогодні.
До речі, декілька разів спадало на думку сказати добре слово про цю приємну жінку, люблячу маму, турботливу бабусю, поважну та шановану виховательку дошкільного закладу с. Підгірне.
Народилася Марія Василівна Пинзеник 3 лютого 1952 року в багатодітній родині колгоспників. Місцеву восьмирічку закінчила успішно. Після закінчення школи вступила до Мукачівського педагогічного училища на дошкільний відділ. Закінчивши його, була направлена у місцевий дитячий садок та не вихователем, а одразу завідувачкою цього закладу. У ті далекі 70-і роки вихователів дошкільних закладів не вистачало. Марія Василівна працює там до сьогоднішнього дня.
Односільчани одразу запримітили у цій відповідальній жінці старанність, порядність, наполегливість у роботі та й любов до їхніх маленьких діточок, яких довірили в той час молодій виховательці. Марія Василівна вміє знайти підхід до кожного маленького сердечка. Цього навчала тих, хто приходив працювати в дошкільний заклад та й заодно тих, хто проходив педагогічну практику саме в своєї виховательки. Одним словом, Марія Василівна – вмілий порадник та наставник. Місцевий дошкільний заклад для неї – друга домівка.
– Важко було починати свою трудову діяльність, – часто згадує Марія Василівна. – Хоча дошкільний заклад відкрили ще до її приходу, однак належні умови як для працівників, так і для дітей не були створені. Довелося розпочинати з нуля. Але вона і в цих умовах зуміла створити хорошу, теплу атмосферу між працівниками та вихователями. У одній групі діточки різного віку, тому теж було складно проводити заняття з різновіковими вихованцями. Завдячуючи батькам, місцевим підприємцям, зокрема Василю Михайловичу Маргіті, сільським головам, на той час діючим, та й нинішньому Юрію Івановичу Бабинцю у дошкільному закладі створені хороші умови для виховання та навчання дошкільнят. Доступні, змістовні, цікаві заняття проводить Марія Василівна на високому професійному рівні. На заняттях присутні батьки, працівники районного відділу освіти, вчителі місцевої школи.
Поталанило тим, кого виховувала та навчала в дошкільному віці Марія Василівна.Уміння любити, уміння прощати і кривди, і болі в її житті (а їх у житті було чимало) – це дає їй більшої сили в особистому житті та й в трудовій діяльності.
До речі, в особистому житті теж не завжди було все добре, радісно і привітно.Та і тут не корилася долі. На жаль, при народженні дочок – двійнят: (одна з них інвалід дитинства). Все рівно обидві дочки тішать Марію Василівну.Старша Мар’янка – разом з чоловіком виховують дочку Яночку та сина Ромчика. Ними бабуся та дідусь не можуть натішитися. Віточці – (дочці-інваліду) нещодавно батьки відсвяткували 45-річчя. Марія Василівна вдячна своїм батькам, які допомагають їй по догляду за внучкою Вікою (інвалід). Батьки для неї – велика підтримка та опора, хоча і їм уже понад 80.
«Своїм болем у душі старайтеся не завдавати біль іншим, – часто можна почути з її вуст. – Стараюся, щоб мій душевний біль ніхто навіть не помічав».
Марія Василівна – сильна жінка материнської любові.Про неї кажуть: усім жінкам жінка. Вона полонила сильним жіночим духом, особливо, жінок – односільчанок.
А за її професійну працю свідчить чимало нагород, за що користується повагою та авторитетом серед громадськості села, батьків, педагогічного колективу місцевої школи. Побільше б таких жінок!
З нагоди весняного свята зичимо вам міцного здоров’я, успіхів у вихованні підростаючого покоління, родинного затишку, сімейного благополуччя!
Наталія Данканич,
вчителька Підгірнянської ЗОШ І – ІІ ступенів,депутат Чорнопотіцької сільської ради.
