- Нове життя - https://nz-ir.com -

«Якби повернути роки назад, я б знову обрала цю професію, тому що я любила свою роботу»

Із таких слів я розпочав свою розмову з Г. В. Савчин (Котляр) з с. Арданова, яка 8-го Березня відзначила свій славний ювілей – 80-річчя. Наша розмова відбулася в затишній кімнаті її будинку. На жаль, Ганна Василівна пошкодила ногу, їй було зроблено операцію, і вона зараз лікується. Їй є що згадати. Багато пережила. І доброго, і поганого.
– Але все-таки,– каже Ганна Василівна, – позитиву було більше.
Перед такими людьми, як Ганна Василівна, хочеться низенько вклонитися, бо своєю діяльністю як в селі, так і в районі вона на це заслуговує. Народилася Ганна Василівна Савчин 8 березня 1940 року в с. Арданово в простій селянській сім’ї. Доводилося багато працювати, допомагати батькам і разом з тим вчитися. У ті часи навчання продовжували тільки здібні учні. Грошовитих олігархів, як зараз, тоді не було і знання «купити» було неможливо. Тому доводилося гризти граніт науки.
Семирічку закінчила в рідному селі Арданові, а 1957 році – Доробратівську середню школу. Потім два роки, за тодішніми законами відпрацювала в колгоспі імені Мічуріна, і тільки після цього вступила в Мукачівське педучилище на музичне відділення. Псля його закінчення була направлена, як тоді модно було говорити, на відпрацювання диплома в Полтавську область. Там же закінчила філологічний факультет Полтавського педагогічного інституту імені Короленка по спеціальності «Українська мова і література».
І тут вона згадала цікавий епізод з життя.
То було 31 грудня 1976 року. Я їхав у відпустку із армійської служби і не міг дібратися вночі в Арданово. Вирішив почекати до першого рейсового автобуса в приміщенні вокзалу, де і зустрілися з Ганною Василівною, яка їхала в Полтаву в інститут на сесію.
– Ось бачите, – мовила вона, – такі зустрічі не забуваються, згадала про неї майже через сорок п’ять років.
Із 1974 по 1977 роки працювала в сусідньому селі Мідяниця художнім керівником і викладачем музики в місцевій восьмирічній школі.
З 1977 року до виходу на пенсію в 2010 році – учитель української мови і літератури, а також музики в Арданівській восьмирічній школі, де по-справжньому розкрився її талант мудрого талановитого педагога і організатора. Мабуть, тому і сьогодні, спілкуючись з нею, задзвонив мобільник, про Ганну Василівну згадала її учениця, яка зараз проживає в Києві. Бачили б ви, з якою радістю засяяли очі в ювілярки, що про неї не забувають колишні учні. А скільки таких приємних, добрих відгуків про неї, як про учительку з великої літери, мудрої і чуйної до учнів, до колег-учителів і, просто, як до щирої душею і доброї серцем людини. Поринаючи у спогади, люб’язно згадує свою трудову діяльність і участь в різних художніх колективах, де свої виступи розпочала ще з 8-го класу. Була учасником хорових колективів при сільському клубі, брала активну участь і в колгоспному хорі, яким керував директор школи І.І.Якима. До речі, ці колективи завжди були серед призерів районних та обласних оглядів колективів художньої самодіяльності.
При школі Ганна Василівна організувала два шкільні хорові колективи з учнів молодших і старших класів, де сама і була музичним керівником, а також започаткувала вокальні ансамблі дівчаток і хлопчиків. Водночас керувала учительським жіночим вокальним ансамблем. Ці колективи займали призові місця на оглядах художньої самодіяльності, виступали часто перед жителями навколишніх сіл, перед трудівниками полів і ферм колгоспу, а також перед комбайнерами під час жнив, за що нагороджувалися оплесками глядачів і словами подяки від керівництва колгоспу. Г.В.Савчин була учасницею заслуженого ансамблю пісні і танцю «Верховина», який діяв при районному будинку культури.
А ще учасники шкільного хору під керівництвом Ганни Василівни брали активну участь у святкових богослужіннях. А на Святвечір кожного року проводили відтворення театралізованого дійства Різдва Ісуса Христа. Ці всі її починання підтримували колишній директор школи С.С. Хрипта та настоятель храму протоієрей Йосиф Ярема.
Скажу й таке: її таланту ведення уроків з української мови і літератури може позаздрити чимало колишніх і теперішніх вчителів. На неї завжди діти чекали з нетерпінням, зустрічаючи її в класі стоячи і дружно вітаючи. Часто на свої уроки з літератури запрошувала письменників – журналістів М.І.Ціцака, В.В.Шкірю та І.І.Лендєла, і все це відбувалося в цікавій невимушеній обстановці, де школярі задавали гостям багато питань. Ганна Василівна уміла доступно, по-простому, доносити до учнів матеріал, за те, напевне, і мала таку велику шану від них.
Крім того, надавала посильну допомогу авторові книги «Ой видно село» І.В. Хланті, де зібрано народні пісні жителів с. Арданова. Нею було організовано переписку з командуванням військових частин, в яких служили односільчани, і започаткувала вечори-зльоти солдатських матерів, на які відпускали з військових частин і хлопців-воїнів. Без її безпосередньої участі не обходилося жодне урочисте дійство: свято першого і останнього дзвоника, свято 8-го Березня, День Перемоги і багато інших урочистостей. Ось саме за таке відношення до роботи, до учнів і колег і заслужила визнання і авторитет.
За свою багаторічну працю у вихованні підростаючого покоління неодноразово нагороджувалася грамотами районного відділу та обласного управління освіти.
За філіжанкою кави запитую Ганну Василівну:
– Щоб ви побажали б молодим вчителям?
Трохи подумавши, вона відповіла:
– Найперше, слід сповна віддавати себе роботі. По-друге, треба любити дітей, тих, кого ведеш в Країну Знань. Якби повернути роки назад, я б знову обрала цю професію. Ви не повірите, я дотепер дуже переживаю про своїх вихованців, повсякчас цікавлюся їх долею.
На думку Ганни Василівни, освітня галузь переживає нині не кращі часи. Пов’язано це із реформуванням. Але надія в серці не згасає.
У розмові Ганна Василівна сказала також, що дякує всім, хто не забуває про неї. Адже її часто навідують вдома, не забувають привітати із днем народження або просто зігрівають добрим, теплим словом.
Тепер вона проживає разом з дочкою Маріаною, яка свого часу закінчила Хустське медучилище і до виходу на пенсію працювала в реанімаційному відділенні Мукачівської обласної дитячої лікарні. Другу освіту здобула у Львівському Східноєвропейському університеті економіки і менеджменту.
Ганна Василівна цікавиться життям села, району, області і країни. Читає газети, дивиться телевізор. Радіє за успіхи краян. Щасливого вам довголіття!

Іван ЛЕНДЄЛ,
с.Арданово.