Про відомого українського письменника Федора Потушняка з Осою написано чимало. Але кожна нова вісточка доповнює біографію знаного поета і прозаїка, допомагає зрозуміти його непростий життєвий шлях, його входження в літературу. Днями в редакцію газети «Нове життя» зайшла його племінниця – Оксана Крученик (Потушняк), яка проживає у Білках. Вона теж поділилася спогадами про Ф.Потушняка.
Розмова відбулася напередодні 110-ої річниці з дня його народження.
– У моїй пам’яті стрий залишився дуже шанованою і поважною постаттю в родині, – розпочала свою оповідь про Федора Михайловича Оксана Петрівна. – Як тепер пригадую його добру і щиру посмішку, ласкавий погляд. Говорив він так, що кожен співрозмовник прислухався до мовлених ним слів, закарбовував у пам’яті його мудрі вислови. Стрий був ерудований, вимогливий до себе та інших, не терпів лінощів. Нас, дітей, вчив робити людям тільки добро. Він повсякчас радив, підказував, навчав, допомагав чим міг усім, хто до нього звертався. Завжди знаходив ту найкращу родзинку в житті кожної людини, з якою спілкувався: підтримував, співчував, пробуджував надію.
Особливо на стрия чекала бабуся (його мама). Наводила у хаті порядок, все мила і акуратно прибирала, бо Федір Михайлович любив чистоту і порядок, ненавидів хлам. У бабусі серед двора була велика бочка, де вона полоскала рушники, покрівці і білизну. Прасувала вона за допомогою двох досок, які були спеціально виготовлені для цього. Усе, що було приготовлено для стрия, чекало на нього на полиці (в сталажії) біля його ліжка.
Бабуся в день приїзду стрия, завжди напалювала піч у сінях і пекла свіжий кукурудзяний хліб. Ми всі разом збиралися за столом і смакували з ним. А стрий любив їсти хліб із пареним молоком.
Ще на все життя мені запам’яталося, як ми всі разом всідалися навколо Федора Михайловича, а він залюбки розповідав цікаві, захоплюючі історії, які скоріше були схожі на казкові. Разом з нами були і його сини Михайло та Дмитро, і мої двоюрідні сестри із Білок, діти стрия Василя.
Коли наставала ніч, більших онуків бабка укладала спати в оборозі, а я, ще мала, спала з бабкою. Лише сестра Наталка спала з мамкою. Боже, як нам хотілося до великих, бо вони до пізньої ночі сиділи з стрийом на дворі і перемовлялися з ним.
А ще стрий був археологом, робив розкопки. Пригадую, це було в урочищі Толока. Разом із ним на розкопках працював сусід Дмитро Кізляк. Ями робили глибокі і коли щось знаходили, акуратно підбирали і подавали Федору Михайловичу. Того разу було знайдено частинки керамічного посуду. Він дуже обережно складував це до купи, і вгадував, який то вік, що за народ там жив. Потім то все приносили додому, вимивали у посудині (дийжі), щоб не пошкодити. Шматочки стрий висушував, описував, а одного разу із знайденого зліпив навіть горщик. Там було багато узорів.
Коло хати був великий дуб. Його називали Ферків дуб. На тому дубі була зроблена колиска, і стрий дуже любив там гойдатися. Коли зводили нову хату, дуба зрізали, а через кілька місяців помер стрий. Це стало для нас загадкою, приводом для різних міркувань і роздумів.
– Ваш батько, Петро Михайлович Потушняк, був учителем. Ви теж пішли його стежкою. Чимало зусиль і енергії доклали для вивчення спадщини стрия Федора Потушняка.
– Теперішнє покоління зовсім не таке, як було раніше. Для нас головним у житті були книжки. Тепер – смартфони. У комп’ютері можна знайти все, досить заглянути у Вікіпедію. Водночас, я з великим почуттям ставлюся до книг стрия, часто заглядаю на сторінки його оповідань і повістей, які закарбували його епоху.
Стрий був дуже освіченою людиною. Він народився 27 лютого 1910 року в селі Осій в сім’ї селянина-бідняка. Злидні погнали батька майбутнього письменника на заробітки аж до Північної Америки. А стрий у 1930 році закінчив Берегівську гімназію і цього ж року вступив на філософський факультет Карлового університету в Празі. Тут вивчав латинську, французьку, німецьку, угорську, румунську та слов’янську мови. Читав твори Павла Тичини, Максима Рильського, Андрія Головка, а також Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника та ін. Водночас захоплювався зарубіжною літературою і філософією.
Після закінчення вишу вчителював у селах Блки і Великому Бичкові. Потім служба у чехословацькій армії. Коли Чехословаччину окупували фашисти, працював бібліотекарем у м. Брно, брав участь у складанні етнографічного атласу Угорщини. Повернувшись в рідний край, його призначили завідуючим відділом культури та побуту редакції газети «Закарпатська Україна» ( пізніше перейменованої в «Закарпатську правду».
Із 1946 року працював в Ужгородському державному університеті, спочатку викладачем, а потім доцентом кафедри загальної історії. Викладав археологію, історію, а також чеську і словацьку мови. Разом з тим, проводив активну громадську та культурну роботу в Закарпатті. Цікавився різними питаннями, зв’язаними з вивченням рідного краю, але найбільше часу віддавав археології.
– Оксано Петрівно! А коли у Федора Михайловича проявилися літературні задатки?
– Початок літературної діяльності Федора Потушняка припадає на другу половину 20-х років минулого століття. Перші його вірші друкувалися в журналах «Пчілка», «Наш рідний край», «Підкарпатська Русь», «Говерла», в «Студентському альманасі». Хто із теперішнього молодого покоління повірить, що перші свої книги «Далекі вогні» та «Таємничі вечори» надрукував у Іршавській друкарні. Потім були книги «Можливості» та «На білих скалах». Роторним способом вийшли збірки «Хвилини вічності», «Кристали», «Терези». Були надруковані також віршовані п’єси «Казка» та «Спляча царівна».
У повоєнний період стрий опублікував книгу оповідань «В долині синьої ріки» та роман «Повінь». Уже після смерті письменника виходять його збірки «Мати – земля», «Честь роду», куди ввійшли неопубліковані раніше твори малого жанру та третя частина роману «Повінь».
Водночас Федір Потушняк опублікував більше десятка різних статей з питань фольклору. Це «Пісня про дітовбивцю», «Пісня про переміну людини в дерево», «Дожинкові пісні», «Пісня про побіду над турками» та інші.
Федір Потушняк писав кореспонденції про культурне життя краю. Йому належать публіцистичні виступи в обласній пресі. Він також плідно працював у галузі художнього перекладу з англійської, італійської, німецької, польської, угорської та французької. Написав чимало рецензій на книжки відомих українських письменників.
Велику увагу приділяє творчості Федора Потушняка директор Сілецької загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Ольга Кельбас. Вона пише: «Казки, легенди, балади, перекази з міфологічним підґрунтям не замінні джерела розвитку творчої уяви, багатої фантазії, художньо-образного мислення, історичної пам’яті учнів. Міфічно-казкові образи ознайомлюють учнів із джерелами народного світогляду, характеру. Завдяки пізнанню міфологічних творів, різноманітних вірувань народу учні переймаються любов’ю до рідної землі, природи, бабусь і дідусів –творців історії свого народу. У них формуються переконання у перемозі добра, правди, краси й справедливості».
– Оксано Петрівно! Свого часу ви долучилися до створення на малій батьквщині Федора Потушняка історико-краєзнавчого музею, на школі встановлено меморіальну дошку.
– Ініціативу проявив відділ культури райдержадміністрації. Чимало зусиль доклали до цього педколектив школи, громадськість села. На сьогоднішній день тут побували письменники із багатьох куточків України. Серед них Василь Густі, Петро Ходанич, Лідія Повх, Євген Баран, Андрій Дурунда, Василь Кухта, Іван Хланта, Галина Малик, Христина Кирита… .Тут зібрано перші книжки письменника, літературу про нього, відзнаки та побутові речі. На базі школи проведено кілька науково-практичних конференцій, присвячених творчості Федора Потушняка.
А завтра в Осійській ЗОШ І-ІІІ ступенів буде проведено літературно-музичну композицію «Життя – то час, наповнений роботою», присвячену 110-ій річниці Федора Потушняка.
Розмову записав Василь ШКІРЯ
