Версія для друку Версія для друку

НАМ 20 РОКІВ

Історія вокального ансамблю ”Ільничанка” 

У зв’язку із закриттям Ільницької шахти, хор шахтарів перестав існувати. Першу спробу відновити в селі пісенну культуру, занедбану 1990-ми, започаткував директор Ільницької музичної школи Юрій Васильович Ломага. У 1999 році ним був організований сільський хор, котрий брав участь у районному фестивалі. Було ще кілька виступів перед глядачами. І молодіжна частина хору – жінки, вирішили організувати свій жіночий ансамбль. 2 лютого 2000 року народився наш ансамбль «ІЛЬНИЧАНКА».
Мабуть, Бог так дає, якщо маєш добру відкриту душу, то на твоєму шляху попадаються такі самі – близькі по духу люди. Скажи мені, хто твій друг і я скажу, хто ти. Так сталося в нас з ”Ільничанкою. Зустрілися відразу всі, які дихали одним духом, яких об’єднала пісня.
На хорі при музичній школі ми всі і зустрілися. Основний склад ансамблю ”Ільничанки” того часу – Наталя Варваринець, Людмила Білозір, Ольга Конограй, Ганна Чепа, Любов Мудранинець, Ганна Гецко, Василина Ловска, Світлана Попович, Любов Медвецька, Марія Станканинець, Ганна Вільчак, Марія Трикур. Все в одну мить організувалося. Наталя Варваринець – директор будинку культури, гостинно надала нам приміщення, де і розпочалися наші заняття.
Музичним керівником ансамблю стала Людмила Олександрівна Білозір.
Ми всі поринули в світ музики, співу, творчих пошуків. Як зараз подумати, це був грандіозний труд. Головне, що це не було нашою професією. В кожної з нас була своя робота і сім’я.
У мене з ранку робота в райцентрі, потім сім’я, яку треба було нагодувати, приготувати, присадибна ділянка, велике господарство. І так в кожної з нас.
А вечорами було своє. Не зважаючи на сніг, хуртовину, дощ, я летіла на репетицію до будинку культури, який далеченько знаходився від мого будинку. Тому що в мене була любов, любов до пісні, яку я несла з дитинства. Нічого не боялася, поверталася з репетицій пізно сама. Потім до мене приєдналися мої сусідки Марія Юлівна Лендєл, – вчителька, надзвичайно хороша, добра людина та Ольга Юріївна Палош. Є така приказка: в людини повинно бути все прекрасне – і одяг, і обличчя, і душа. Взагалі, все це про Ольгу Юріївну. І так у нас уже був гурт. Поверталися з репетиції, обговорювали костюми, інколи тихенько співали і дорогою.
Наш музичний керівник Людмила Олександрівна – це незвичайна жінка. Фахівець своєї справи – солістка й керівник. Завдяки всім нам Ільничанка за короткий час піднялася на високий рівень. Ми розпочали свої тури. Давали концерти на всі свята в селі і районі, брали участь у конкурсах і фестивалях, виступали з різними колективами по всьому Закарпаттю. Багато разів виступали в Ужгороді. Це був неймовірний успіх. Це був тріумф ”Ільничанки”. Нас стали запрошувати з сольними концертами в санаторії ”Шаян”, ”Синяк”, ”Квітка полонини”. Після виступів, зупинялися десь на природі і відпочивали.
У 2005 році ми отримали звання народного колективу.
Хочеться більше написати про Людмилу Олександрівну. Все село знає цього вчителя музики. І мені пощастило бути так близько з цією людиною. Великі виразні глибокі очі. Ніколи ця людина не знає сердитися, тільки, коли вже доставало, то в куточках очей з’являлися сльози. В цій, на перший погляд, тендітній жінці, була сконцентрована гігантська енергія. Треба мати талант, щоб витягнути з кожної з нас, здавалося, вже і нічого взяти: всі після роботи, достатньо змучені, але їй вдавалося нас розкручувати так, що ніхто з нас не думав про втому, що вже пізно і треба розходитися. Всі залюбки проводили час з піснею і мали від цього задоволення.
Зараз Людмила Олександрівна, крім своєї роботи, керує церковним хором при Ільницькій православній церкві Покрова Богородиці. Коли слухаєш твори у виконанні цього колективу, то летиш з мелодією, далеко в духовний світ. Талант керує, таланти виконують, і талановито виходить.
Наталія Петрівна Варваринець. Директор будинку культури с. Ільниця. Наша солістка, дзвінке сопрано. Своєю зовнішністю вона схожа з усіма героїнями її пісень. Вона так артистично виконує свої пісні, що уявляєш, як її героїню – ”…побили легіні, цілуючи у млині…”. Або зачарована мавка, що кохає сопілкаря.
Нашому селу надзвичайно пощастило, що саме Наталію Петрівну направили до нас на роботу. Це прекрасна історія культурного розвитку села. Організатор свят, різних фестивалів. Ведуча на всіх концертах. Супроводжує групи, ансамблі на конкурси і фестивалі. Веде ряд гуртків. То все титанічний труд. Щоб усе виглядало гарно, естетично, потрібен естетичний смак. Вона переносить все мовчки і з усмішкою.Чудова жінка, турботлива мати і бабуся. Привітна господиня, в якої ти завжди отримаєш рецепт, як приготувати смачну страву, пиріг і як замаринувати овочі, фрукти, ягоди. Ні в яких книжках ти не знайдеш тих хитрих порад, які знає вона. Наталіє Петрівно, щоб ти була здорова, щоб працювала довго і приносила людям радість, ділилася тою любов’ю, яку дав тобі Бог.
Ганна Чепа. Іскорка – вогник нашого колективу. Акуратності і педантності в неї можна повчитися. На все життя в пам’яті залишиться пісня, яку вона виконувала з дочкою Анюткою ”Ангелику милий мій”. Кожен день до своєї молитви можна додавати слова: ”Ангелику милий мій, ти завжди зі мною стій, і вдень, і вночі будь мені на помочі”. Всі гуморески і сценки, які вона придумовувала і виконувала сама, дуже майстерно.
Світлана Попович, наша поетеса. Гарна, педантна жінка. З усіх питань моди, зачіски, моделей одежі, це все до неї. Інтелігентності не навчишся, з цим людина народжуеться. Вона написала слова до пісні «Ільничаночка», яка стала візиткою нашого ансамблю.
Ганна Вільчак. Наша солістка, з сильним і гарним голосом. Добра людина. Порадниця, подруга. Чудова господарка, мати і бабуся.
Любов Медвецька, наша симпатюля. Асоціація про неї, – відразу з піснею ”Мамина коса”. Ніхто не зміг би виконати цю пісню так, як вона. Жінка – бджілка-трудівниця. Яка сама акуратна, так у неї і вдома, і на роботі.
Василина Ловска. Вчителька по професії, яку люблять діти і поважають дорослі. Якщо десь є еталон доброти і скромності, то вона би тримала медаль за ці якості. Крім того, чудова мати, добра бабуся, вірна любляча дружина, чудова господиня.
Ольга Конограй, Ганна Симканинець, Ганна Гецко. З якою любов’ю згадуємо про цих наших подруг, чудових мам, берегинь. Які прекрасні голоси, якими чудовими людьми вони були.
На жаль, їх немає вже з нами. Вони якось пішли в один час, всі троє. Складається враження, що вони, взявшись за руки, пішли за куліси, і в будь-який час можуть вийти і стати з нами. Вічна їм пам’ять, нашим подругам.

Світлана Попович,
Ільничаночка

Ваш отзыв

Ваш коментар