Версія для друку Версія для друку

Радість здійсненної мрії на фоні негоди

Такої хижої негоди, як у останній день січня, цьогорічна зима ще не знала. Але і подібного піднесеного настрою школярі і весь колектив –від першого вересня 2012-го року, коли урочисто було відкрито новозбудовану Луківську загальноосвітню школу І-ІІ-го ступенів – теж. У п’ятницю сніг із дощем та вітер ніби заповзялися випробувати організаторів, гостей, а найголовніше – школярів – на загартованість, витривалість, цілеспрямованість, на формування стійкості у подоланні труднощів при досягненні мети.
…Коли з’їхалися почесні гості, чисельні запрошені, за хвилину-другу перемовин перші керівники району із дирекцією навчального закладу дійшли згоди, аби урочисті заходи розділити на дві локації: за максимально короткий час відкрити спортивний майданчик, а більшу частину підготовлених учнями художніх та гімнастичних номерів продемонструвати у спортивній залі.
Традиційний хліб-сіль, немов сонячний диск, у ніжних дівочих руках учениці 9-го класу Оксани Симканич, випромінює перед гостями тепло, якого так не вистачає на той час довкіллю.
За якусь мить на запрошення ведучих заступник голови облдержадміністрації Ігор Шинкарук, голова райдержадміністрації Віктор Товстий, голова районної ради Віктор Симканинець, начальник відділу освіти РДА Єлизавета Яцканич, генпідрядник – директор ТзОВ «Фортуна» Володимир Горзов акуратно розрізають яскраво червону шовкову стрічку і ступають на «сніг, як сніг на зеленому»… штучному газоні. У звичаєві у подібних святкових постановках погодні «декорації» внесли неймовірний драйв. Перші удари по м’ячу від усіх дорослих в сторону воріт виявилися невдалими, а от в історію цього футбольного поля, мабуть, таки слід записати, окрім високопоставлених гостей ім’я Павлика Гецка, який забив першого гола. Стане чи не стане доля цього юнака зірковою саме у футболі та й взагалі у спорті, а от в аннали історії рідної школи він вписався майже так само, як зробив запис у Книзі почесних гостей Ігор Сергійович.
Як і всяку добру справу, за віковічною традицією горян, спортивний майданчик зі штучним покриттям освятили місцеві священики – настоятель православного храму св. Жінок Мироносиць о. Юрій Мадуда і настоятель греко-католицького храму св. Дмитрія Солунського о. Віктор Бурдюх.
Непомітно промайнув деякий час, необхідний для переходу учасників святкового дійства із сльотавого майданчика до затишної спортивної зали, ошатність якої більше видавала в ній щось палацове, аніж аскетичне убранство для атлетичних занять. І так, що заслужено відзначали і відзначають всі, хто приходить до школи, не дивлячись на те, що з часу відкриття школи минуло вже вісім років.
По черзі, і майже не відступаючи від рангу гостей, ведучі надають їм слово для виступу, та, мабуть, після «холодного природного» прийому розігріті колективною увагою кількох сотень дітей дорослі, а це перші керівники області і району, говорять не сухими черговими фразами, а певним чином екстраполюють дану урочисту подію на якісь, значною мірою, дорогі в особистій біографії, події чи недавнього минулого, чи навіть дитинства.
Та літературно-художні виступи, хореографічні і гімнастичні номери повертають всіх нас, учасників і гостей свята, до зали, мимоволі полонять очі, слух, увагу, думки.
Пластика, безпосередність, навіть інколи дещо помітні огріхи зачаровують слухачів і глядачів, пошепки перемовляючись поміж собою, кожен зауважує на вподобаному виконавцю та ймовірно загальне зачарування викликала, мабуть, найменша із дівчаток – Даринка Горзов. Окрім уже названих, серед дорослих уважними глядачами є Луківський сільський голова Михайло Фанта, депутат обласної ради Петро Добромільський, депутати районної ради Юрій Фельцан і його колега Петро Горзов, чия прийомна дитина навчається у цій школі, директор Іршавського центру позашкільної освіти Іван Терпай та інші.
Уже поза форматом урочистого спілкування розкриваються «маленькі секрети» історії будівництва спортивного майданчика зі штучним покриттям. Декілька років тому одній із високогірних шкіл району «вдалося» перехопити подібний проєкт у луківчан. У декого подібна невдача могла б викликати певний параліч волі, зневіру, розчарування. Та це тільки в тих, хто достеменно не знає директора Луківської загальноосвітньої школи І-ІІ ст., депутата районної ради кількох скликань Ольгу Хандра. І час справедливості настав – через два роки саме у Ольги Юріївни «під руками» вчасно виявився готовий пакет із проєктно-кошторисною документацією, що практично ідеально вписувався в профільну програму Міністерства освіти і науки України.
Мрії у настійливих і тих, хто щиро вірить у їх здійснення, рано чи пізно здійснюються. Ольга Юріївна належить саме до таких. А ще в цьому контексті доречно буде згадати, що колеги-директори шкіл Іршавщини, хто напівжартома, а хто й цілком серйозно поміж собою називають її жінкою-мироносицею, хай уже Ольга Юріївна вибачить редакції за мимовільне розсекречення багатьом відомої таємниці. А зробивши перший крок на цій слизькій стежці, дозволимо собі оприлюднити ще й теперішню, свіжу мрію цієї жінки-керівниці – побудувати у рідній школі басейн.
***
На урочистому відкритті були відсутніми депутати районної ради Михайло Попович і Станіслав Сухан, чию матеріальну допомогу по-особливому відзначила директор школи О.Ю.Хандра, особливо комплект м’ячів.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар