- Нове життя - https://nz-ir.com -

Наші корені: у фокусі століть і статистики

Зважаючи на те, що околиці Довгого та Кушниці були зарослі старим лісом – діловою деревиною, а ліси багаті дичиною, річки – рибою, населення жило в бідних поодиноко розселених селянських натуральних господарствах, які займались переважно тваринництвом і в меншій мірі землеробством. Тож для розширення довжанського замку, а також збільшення податків і розвитку відсталої домінії Ласло ІІ, в першій половині 18-го ст., починає переселяти з свого більш економічно розвинутого маєтку Горнешть окремих ремісників лісової галузі та селян, які мали б оживити Довжанську домінію, і надає землі для ведення господарства у селах Довге, Кушниця, Лисичово, Бронька.
З перепису 1720 р., у с. Кушниця проживали сім’ї 32 податкових селян, більшість з яких, згідно прізвищ, вірогідно були русинами.
Отже, згідно перепису 1720 р. в с. Кушниця спостерігаємо відповідно до вищенаведених прізвищ найбільш ймовірну картину: проводячи перепис залежних податкових селян, причому у 18 ст. частина з них не мали прізвищ, тож чиновники запитували, з якого села чи містечка, чи з якого краю вони прийшли, і за назвою попереднього поселення або національності /поляк/ записувалось прізвище. В с. Кушниця вихідців з півдня – і Семигородщини. Лукас Гандера (грек), Іван Білинець (Польща, Сербія, Хорватія), Іван Будул (Румунія, Молдавія) Іван Раді походить від волоського імені Раду (Румунія, Трансільванія, Волощина, Молдова),Олексій Тріні (Сербія, Хорватія) Кушниця. Гоцко Роман з України, Болгарії. Також згідно того ж перепису в с. Кушниця вихідців таких з Лемківщини (Польща) Лаврентій Лемач, Владислав Бдздюх, Ференц Іванин, Владислав Іванин, Ясько Білогірка – прізвище зустрічається Княжицький Вар, а самі І. Білогірка та Я. Білогірка родом з містечка Біла Гірка на Лемківщині, а їх правнуки проживають в с. В.Раковець.
Отже ще в 1720 р. зауважуємо, що в с. Кушниця налічувалося майже половина прізвищ /волоських/, вихідців з Трансільванії. Зважаючи на те, що це окраїна Марамороського комітату, тож відбувалися міжетнічні шлюби з жителями навколишніх сіл, і проходила асиміляція з русинським населенням. На цих процесах зупинимося пізніше.
В цей же час за вказівкою владних верхів методом батога і пряника насаджується унія.
На Мараморощині прийняття в унію в 1721 р. « ….в році 1721, коли соєдіненіє т.е. унію прийняло 144 священников імені свем і вірников своїх…» .
1727 р. 3 лютого в м. Севлюш за присутності Іоанна Йоганна Гідерманського (єпископа Мукачівського і Мараморошського) проводилися збори духовенства грецького обряду.
Серед запрошених:
Василь Мондич – священик с. Керецьок підтвердили греко-католицький обряд. Бо в перебіг революції Ракоці ІІ багато хто хитався у вірі, і сповідував православ’я.*(4)
Однак перехід в унію проходив не гладко, про це читаємо в архівних документах. 1733 р., липня 27, Мукачево. Звернення Генерального вікарія Мукачівської греко-католицької єпархії Семіона Ольшанського до церковного кліру Мукачівської греко-католицької єпархії стосовно заборони православному єпископу Досіфею (Федоровичу) Угольському висвячувати у сан священика духовних осіб на території Мараморошського комітату (ДАФЗО Ф.151,оп.1 , спр.510, арк.1-1 зв.копія).
Після останнього арешту й ув’язнення в катівні Хустського замку, допиту та тортур, святитель священомученик Досіфей (Федорович) архієпископ Мараморошський, не зрадивши свого русинського народу не зрікшись Православної Церкви та відмовився перейти до складу Греко-католицької Церкви Римського понтифікату, мученицьки відійшов у вічність, приблизно в кінці 1733р. «СЗ»
13.05. 1746 р. Сібіу. /Альба-Юлія/ Лист цибинського (сібіянського) жителя Петра Добри до єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії М.Е. Ольшанського, де згадано с. Кушниця «Про причини розповсюдження православ’я серед румун». /Петро Добра – родич греко-католицького батюшки в с. Кушниця Іоана Добри похованого біля церкви на кладовищі с. Кушниця в 1845р.\.
Отже, вищенаведені історичні джерела доводять правдивість досліджень наших земляків Ф. Потушняка та В. А. Мустіяновича – родича кушницького пароха Михайла Мустіяновича та народні перекази с. Кушниці про перших аборигенів – волохів, які заселяли ці території. Однак, потрапляючи пізніше вже у 18 ст. в переважаюче слов’янське /русинське середовище/ вступаючи в змішані шлюби, румуни і частково німці асимілювались з ними.
Як уже вказано вище, Ласло ІІ, який досягши повноліття, у 1730 р. одружився і жив у маєтку Горнешть за 15 км. від м. Тигру-Муреш, Трансільванія. Для повноцінного розвитку промислів і економіки своєї домінії він та його наступники звідти переселили не лише своїх податкових селян-кріпаків, румунів, але й незалежних окремих міських /газдів/ ремісників-майстрів /та цілі сім’ї/, щоб підняти галузі лісового і сільського господарства та інші ремесла в селах Довжанської домінії.
Про кількість /газдів/ ремісників-майстрів – переселенців в селах довідуємось з архівних матеріалів.
Виконуючи розпорядження Марії – Терезії від 21 квітня1750 р. про перепис, парохій Мукачівської єпархії, єпископ Мануїл Ольшанський в протоколах в сусідніх селах записано:
Приход с. Керецькі: вірників 100, не належать до приходу – 20 ґаздів.
Приход Лисичово: вірників 70, не належать до приходу – 7 ґаздів.
Приход с. Задньоє: вірників 100. Не належать до приходу – 20.
З цього випливає, що в с. Кушниці у 1750 р. віруючих в приході нараховувалося 220 душ, не належало до приходу 24 ґаздів, /душ/, які для нього нічого не жертвують. Тобто, більше вірників як у с. Довге – 120 чол. Не належать до приходу – 20 ґаздів.
Демографічна ситуація у вищеназваних селах, після придушення угорського повстання 1703-1711рр. під проводом Ференца Ракоці, слабо нарощувалася за період з1720 р. –попереднього перепису. В с. Кушниці у 1750 р. проживало на 107 людей більше, ніж у с. Довге. Представників інших конфесій /не належні до приходу /становило в с. Заднє –20 %, в с. Кушниця – 10%.
В с. Кушниця у 1720 р. проживали сім’ї 32 податкових селян.
1728 р. в с. Довге існував реформатський приход, сформований запрошеними ремісниками угорської та німецької національностей, які для греко-католицьких приходів нічого не жертвують.
У 1768 р. в с. Довге появились євреї, які, часто за гроші, купували собі німецькі прізвища.
Одначе вивчити прізвища і професію ремісників, та й їхню релігійну приналежність віросповідання в с. Кушниця у 1720 р. неможливо , бо в той час не велася церковна метрика реєстрації шлюбів.
Уже після 1778 р., коли вийшло цісарське розпорядження Йосипа II про контрактацію: оселі з хуторів, які були поодиноко розміщувані, стягували в долину, формуючи за німецькими стандартами сільські поселення на Закарпатті, де кожному двору виділялася земля.
Вже в другій половині 18 ст. села Мараморошського комітату були зайняті протягом цілого року на роботі в лісі. Одні рубали ліс й сортували, інші сплавляли його весною і восени. Професія плотарів* (бокорашів) набуває поширення. У 70-ті р. 18 ст. у с. Довгому було 31 бокорашів.

Василь Гецко,
архітектор.