Із Юрієм Бабичем зустрічаємося часто. Дорога, якою уже понад сорок літ торую до редакції газети, проходить повз його оселю. Хоча він вже і поважного віку, однак без діла не сидить – із самого ранку по-хазяйськи порається на подвір’ї, дбає про чистоту і порядок. Особливо полюбляє Юрій Васильович квіти. Неподалік будинку – присадибна ділянка. Охоче бере в руки лопату, мотику і разом з дружиною, Магдалиною Василівною, та дітьми вирощують сільськогосподарські культури. Любить, щоб на столі були свої свіжі овочі і фрукти.
А здоров’ям Бог Юрія Васильовича не обділив. Він із самого дитинства займається фізкультурою і спортом. А ще доля свого часу звела його із найсильнішою людиною планети Іваном Фірцаком – Кротоном. Навіть виступав разом із ним в одній команді у складі збірної району та області.
– Виступи Кротона справили на мене велике враження, – згадує тепер Юрій Васильович. – Цей чоловік був наділений надзвичайною силою. Одним пальцем міг втиснути в дерево цвях, а витягти його звідти зубами. Він легко розривав ланцюги, гнув пальцями гвіздки й так само легко робив із них різні залізні фігури (перстень, серце та інше), які потім дарував вдячним глядачам. Кротон спокійно міг лежати на розбитому склі, тримаючи на собі півтонний тягар, зубами тягнув вантажні автомашини, колеса яких потім повільно перекочувалися через його горло, легко і невимушено жонглював важкими предметами. Наслідуючи його приклад, почав вдома підіймати колеса з вагонетки, придбав гирі. Перший виступ у складі збірної району на обласних змаганнях у Коритнянах приніс шалений успіх – у вазі до 67 кілограмів я здобув друге місце з результатом 80 кілограм – жим, 75 кг – ривок, і 90 кг – поштовх. Не повірите: суддівська колегія визнала мене кращим важкоатлетом змагань, а в якості нагороди подарували тренувальну штангу. Успіх був незаперечним… І в числі перших мене привітав із заслуженою перемогою Іван Кротон. Напевне, тоді чи не найбільше у житті я відчув, що людині під силу все. Треба тільки мати волю до перемоги. Окрилений успіхом, я самотужки почав займатися важкою атлетикою вдома.
Втім, мати була проти того, щоб син займався штангою. І що він, мовляв, бачить у тому залізі, яке слід майже щодня піднімати – можна й здоров’ю зашкодити. Але Юрко, незважаючи на те, що він невисокого росту, був невблаганним, його вже зупинити було просто неможливо. Тим більше, що за наставника був всесвітньовідомий силач.
Народився Юрій Васильович Бабич 31 січня 1935 в Іршаві. Після закінчення Іршавської середньої школи вступив на навчання у Виноградівську кооперативну школу. Потім була служба в армії. Там такі солдати, як він, були на вагу золота. Юрій Бабич брав активну участь у змаганнях з важкої атлетики, був неодноразовим переможцем та призером першості Прикарпатського військового округу.
Після армійської служби вступив у вищу школу тренерів Київського державного інституту фізкультури і спорту, де здобув спеціальність учителя фізичної культури і спорту. Під час навчання працював тренером з важкої атлетики добровільного спортивного товариства «Авангард» у м. Київ. Та навчання не стало на заваді: він постійно підвищує свою професійну майстерність, виступає на змаганнях різних рівнів. У легкій вазі він стає чемпіоном м. Київ, а в 1960 році – переможцем перших сільських спортивних ігор України, які проходили в Черкасах. Після закінчення навчання працював головою Іршавської районної ради кооперативно-профспілкового фізкультурно-спортивного товариства «Колгоспник», головою райспорткомітету, вчителем фізкультури в Ільницькій середній школі та Іршавській середній школі № 2.
Ю. В. Бабич був активним пропагандистом і організатором різних спортивних заходів і змагань у районі. Зокрема, міжнародних товариських зустрічей з футболу, волейболу і важкої атлетики. За його сприяння у районі була створена агіткультбригада з показовими виступами з різних видів спорту за участю Івана Фірцака – Кротона, які проводилися в багатьох селах району та області, а також спортивні та військові паради у центрі міста, у яких брало участь понад тисячу охочих.
За ініціативи та участі Юрія Васильовича було організовано спортивні секції в багатьох селах району. Більше десяти років поспіль збірна команда району з важкої атлетики була переможцем обласних змагань. Протягом дванадцяти років очолював збірну команду області з важкої атлетики, де брав активну участь разом із своїми вихованцями, які успішно захищали честь області на всеукраїнських змаганнях.
Під час розмови Юрій Васильович подає мені буклет «Кожній школі – зразковий спортивний комплекс», виданий Закарпатським інститутом удосконалення вчителів, обласним відділенням педагогічного товариства УРСР та Іршавським районним відділом народної освіти 1983 року. На той час Ільницька середня школа мала лише спортзал. Хоча він був великий за розміром і укомплектований гімнастичними приладами та спортінвентарем, але все ж його було недостатньо для усестороннього фізичного розвитку молоді. Всім було зрозуміло: потрібен літній спортивний комплекс. Ініціатором його будівництва і став учитель фізкультури Ільницької СШ Юрій Бабич. Його підтримали дирекція школи, педагогічний колектив, громадські шкільні організації. Під комплекс вирішено було використати колишнє футбольне поле шахти «Ільницька».
– Почин Ільницької середньої школи схвалили Іршавський районний відділ народної освіти і виконком районної ради народних депутатів, – згадує тепер Юрій Васильович. – І не тільки схвалили, а й допомогли, бо ж спорудження такого спортивного комплексу було б неможливим без допомоги місцевих радянських та господарських органів. У першу чергу створили оргкомітет, який очолив тодішній заступник голови райвиконкому В. М. Сидоренко. Розробили перспективний план будівництва спортивних споруд. За кожною школою закріпили шефів. Було відкрито три плавальні басейни, вісім спортивних залів, 40 баскетбольних, 30 волейбольних, 20 гандбольних майданчиків та 40 гімнастичних містечок з нестандартним обладнанням. Почин іршавчан «Кожній школі – зразкові спортивні споруди!» підхопили не тільки райони області, а й України. Досвід школи вкотре переконав, що спортивний комплекс і вичерпне його використання, систематичне заняття фізичними вправами і туризмом – ефективний засіб виховання, зміцнення здоров’я і поліпшення успішності учнів. Кращі спортсмени були відмінниками навчання, багато з них закінчили школу із золотою медаллю.
Масовий розвиток фізкультури і досягнення учнів у фізкультурному русі пояснюються перш за все тим, що у впровадженні її в режим роботи школи, повсякденне життя учнів брали активну участь педагогічні колективи, громадські організації, батьки, шефи.
Юрію Васильовичу є що згадати. За час роботи 25 його вихованців стали майстрами та кандидатами у майстри спорту. Серед них – важкоатлети Василь Бідзіля, Василь Матіко, Василь Білак, Іван Волошиновський, чемпіонка Європи з самбо серед молоді Олександра Зовдун, а Віктор Пасулько та Іван Гецко – майстрами спорту міжнародного класу з футболу. Більше тридцяти років очолював районне методоб’єднання вчителів фізичної культури. Тривалий час був головою районної асоціації ветеранів фізичної культури і спорту, членом президії Закарпатської обласної асоціації ветеранів фізичної культури і спорту.
Ю. В. Бабич – відмінник народної освіти, учитель-методист, користується заслуженим авторитетом серед спортивної громадськості району й області. До речі, він – один із перших суддів республіканської категорії з важкої атлетики Закарпаття.
Дбав Юрій Васильович не тільки про свою спортивну кар’єру. Сім’я завжди була у нього на першому плані. У майбутню дружину, Магдалину Василівну, закохався з першого погляду. На танцях вона скромно стояла в кутку, а він, як то часто буває, кинув на неї погляд. А недавно виповнилося шістдесят літ, як вони поєднали свої долі. Діамантове весілля відсвяткував у сімейному колі. Разом виростили і виховали двох дітей – сина Юрія і дочку Вікторію. Мають чотирьох внуків і п’ятьох правнуків.
На здоров’я, слава Богу, не жаліється. Не зважаючи на прожиті літа, не проти перехилити чарочку – другу, любить сало, цибулю і часник. Ще свобідно сідає і за кермо свого старенького авто. Обов’язково передзвонить, поцікавиться, як справи.
– Щастя, як здоров’я, – люб’язно усміхається Юрій Васильович. – Якщо воно непомітне, значить воно є.
Ю. В. Бабич все життя любить спорт. А спорт робить людину сильною, красивою і благородною.Таким і залишається він впродовж всього свого життя.
Василь ШКІРЯ.
