Версія для друку Версія для друку

На крилах мудрості й гармонії

Різдво Христове – це свято душі, пошанування Сина Божого, традицій, родинного затишку. З нетерпінням і невимовною радістю чекаємо на нього. Мабуть, сьомого січня різдвяна зірка по-особливому сяяла над будівлею Марії Андріївни Микити з Іршави. На її життєвий поріг завітав чудовий ювілей. З цієї нагоди зібралася вся велика дружна родина, щоб поколядувати, пожартувати та, звісно, привітати ювілярку. Не обійшлося без згадки про сторінки біографії Марії Андріївни.
Ювілярка народилася у мальовничій Ільниці. Була охочою до навчання. Школу закінчила з відзнакою. Мріяла стати філологом. Мала до цього неабиякий хист. Колись писала вірші, була автором статей у різних газетах. Та доля розпорядилася інакше. Після закінчення школи її направили на роботу на Іршавський абразивний завод. Дещо згодом у складі групи з 30 чоловік поїхала в Ташкент. Там виготовляли таку ж продукцію, як і на заводі. За старшого у них був Іван Іванович Микита з Іршави. Зі своїми обов’язками він дуже вміло справлявся, завдяки чому завоював авторитет і повагу. Це неабияк імпонувало й Марії Андріївні. Між ними зародилося кохання. Через невеличкий проміжок часу одружились. Відтак у них народилась донечка Надія.
Загалом жінка пропрацювала на Іршавському абразивному заводі близько 35 років. Це прекрасний час і в її житті, і в розквіті підприємства. Починала вона простим робітником. Помітивши її сумлінність та відповідальність, адміністрація підприємства запропонувала бути контролером на виробництві фібрових дисків. Після цієї роботи Марія Андріївна займалась бухгалтерськими справами одного з цехів, в якому працювало понад сто чоловік.
Коли жінка пригадує свої трудові будні, то перед нею неодмінно постають картини, як на заводі вирує життя. Саме тут відчувала себе впливовим співрозбудовником економіки району, знайшла чимало друзів, зрозуміла, яким має бути справжній керівник. Із приязню та теплом згадує директорів заводу Євгена Давидовича Каца, Івана Петровича Бокотея, Василя Андрійовича Дубішку. Певний час її безпосереднім керівником був Юрій Юрійович Саморига. Каже, що він дуже добре вмів згуртовувати інших довкола себе, по-науковому мислив, проявляв глибокі аналітичні підходи. Неабияк подружилася з Оксаною Бобик, Ольгою й Оксаною Петришинець. У роботі завжди відзначалася старанністю та відданістю, тому вона неодноразово заохочувалася різними нагородами.
До речі, Марія Андріївна переконана, що порядність у житті відіграє надзвичайно важливу роль. Такого принципу намагалася дотримуватись завжди. За це її поважали колеги, цінують знайомі. Вона проживає у мікрорайоні, де кілька вулиць названі на честь космонавтів. На цій вільній території колись зводили будинки разом з сусідами. Одні одних знають з самого початку, як то кажуть, творили історію вулиці. Жінка ні з ким не сварилася. Могла лише у дипломатичній формі висловити свою думку, коректно сказати, що не подобається.
Ювілярка говорить, що крізь усе життя пронесла батьківські поради й настанови. Хоч вони й були простими людьми, та мали надзвичайну мудрість, вчили жити у любові та мирі, особливо у сім’ї й родині. Батько спочатку працював у шахтах на Донбасі, а потім уже – в Ільниці. Мама була домогосподаркою. Марія Андріївна має ще двох сестер та брата, які відповідно створили свої сім’ї. З нагоди свят і приємних подій частенько всі збираються разом, також допомагають одне одному. Ювілярка гордиться донькою Надією, яка має дві вищі освіти і працює за спеціальністю, дякує Богу за хорошого зятя Михайла, радіє здобуткам внучки Богданки.
…Перегорнуто чергову сторінку біографії ювілярки. Ця сторінка уквітчана приємними емоціями і ще довго відгукуватиметься у спогадах, які грітимуть душу. Подаруй, Боже, Марії Андріївні міцне здоров’я та довголіття.

Ваш отзыв

Ваш коментар